РОМАНТИЗМ
Розглянувши концептуальну структуру романтичного мислення та його історичних джерел у широкому контексті, можна ототожнити «романтизм» з вірою в провідну роль мистецтва в житті людини та з претензією на роль моделі в осмисленні всіх культурних і соціальних явищ. Ці нові концепції мистецтва і мистецького твору зродилися з бунту проти неокласицистської естетики – особливої гілки раціоналізму вісімнадцятого століття. Грунт для цього бунту було підготовлено культом чутливості, запровадженим романами Руссо і Ричардсона, відчайдушним антиавторитаризмом руху «Бурі і натиску» та релігійним відродженням, виплеканим методизмом і пієтизмом. Зародкові ідеї цієї естетики критики набули початкового і найбільш систематичного вираження в останнє десятиріччя ХVІІІ століття в Німеччині. У ранніх творах Фридриха Шлегеля (1772–1823) і його брата Августа Вільгельма (1767–1845), а також їхніх друзів і співавторів Новаліса (Фридриха фон Гарденберга, 1772–1801), Фридриха Шлеєрмахера (1786–1834) та Людвіга Тік