РИМСЬКЕ ПРАВО
передане наступним епохам головним чином завдяки так званому «Corpus іurіs» візантійського імператора Юстиніана, що правив у VІ столітті, є продуктом безперервного тисячолітнього розвитку правової системи, кульмінацією якого став «класичний період», що тривав упродовж перших двох століть нашої ери. Воно більше стосувалося приватного права, що мало справу з приватними стосунками між індивідами, ніж права публічного, яким керувалися державні органи, порівняно нерозвинені до візантійського періоду. Право ранньої Римської республіки V ст. до н. е. було набором неписаних звичаїв, які вважалися складовою римської спадщини і застосовувалися лише до громадян Риму (іus cіvіle, цивільне право, право для cіves, громадян). У випадках, коли звичай здавався сумнівним, вирішальне значення мало тлумачення казусів групою аристократів-патриціїв. За традицією, непривілейовані плебеї домагалися запису звичаєвого права і систематизації неясних випадків у зрозумілих писаних правилах (або leges), відомих під