ПОКАРАННЯ
У політичному суспільстві покарання загалом визначається як ужиття державною владою певного заходу, котрий, як правило, вважається неприємним для індивіда чи, рідше, групи, у відповідь на порушення індивідом чи групою кримінального права держави. Основні складники цього визначення є відносно несуперечливими, тому головні суперечки точаться навколо природи узаконення практики державного покарання. В історії політичної думки було розвинуто дві провідні теорії покарання; одна – ретрибутивна (теорія відплати), друга – утилітарна. З погляду ретрибутивної теорії, чи, інакше, теорії спустошеності, найрадикальнішу форму якої обстоював Кант, стверджується, що умисне порушення становить і необхідну, і достатню підставу для виправданого застосування покарання з огляду на моральну спустошеність порушника. Ступінь спустошеності визначається в межах вини порушника, причому вина є похідною від стану свідомості, у якому було вчинене порушення (як-от злий намір, недбалість чи, що важче визначити, необе