КОНСИЛІАРИЗМ
Збори представників церкви, або собори, які справили визначний вплив на пізньосередньовічну політичну теорію та практику, в основному завдяки поширенню духовенством ідей життя в спільноті, шукали способів розв’язання проблеми Великого Розколу в церкві XІV–XV століття. Консиліаризм займав провідне становище в церковних соборах Констанци (1414–1418) та Базеля (1431–1449), де й була висунута концепція конституційного холізму, згідно з якою собор має стати видимим проявом невидимої сутності церкви. Церква як єдине ціле вивищується над усіма своїми розміщеними в ієрархічному порядку складовими і собором, а тому вона володіє найвищими повноваженнями і щодо папи. Природно, всі члени собору, зібравшись разом і приймаючи рішення більшістю голосів, виконують дії, які не в змозі виконати лише одна людина. Церковні правники на законних підставах розвивали ідеї консиліаризму починаючи ще з ХІІ століття, але розвій цих ідей у найрадикальніших напрямках було окреслено в працях Марсилія Падуанського,