КАНОНІЧНЕ ПРАВО
формальні норми християнської церкви: канонічне право справляло вплив на політичну думку в латинському християнському світі головним чином приблизно від 1100 до 1500 року. Церковні канони стосувалися особистої моральності, церковної дисципліни, справляння таїнств, статусу і повноважень духовенства. У східній \\[православній\\] та протестантській церквах канонічне право не набуло такої ваги, як у римсько-католицькій церкві за часів європейського Середньовіччя. Це було зумовлено всеосяжністю, централізованістю та довершеністю церковної влади над мирянами зі світськими правителями включно. Середньовічне латинське канонічне право складалося з ухвал ранніх церковних соборів, важливих папських декретів і вибраних dicta (висловлювань) отців церкви. Відібрані, розтлумачені, впорядковані та кодифіковані, вони були зведені в «Декрет» Граціана («Decretum», бл. 1140), у якому була зроблена спроба примирити суперечності. Західне канонічне право задумувалося як універсальний систематизований кодек