ГРОМАДЯНСТВО
це болюче практичне питання для грецьких полісів і, як наслідок, нагальна проблема для класичних політологів. Малі держави, що страждали від внутрішнього розбрату між багатими і бідними та від безупинних війн зі своїми сусідами, шукали способу встановлення миру в суспільстві: що було б безпечніше – зосередити владу в кількох руках чи якомога ширше її розосередити; що було б безпечніше – ускладнити чи спростити процедуру набуття громадянства для іноземців? Платон, споглядаючи Афіни, якими управляли криваві уряди тридцяти тиранів і ненадійна демократія, що засудила до страти його вчителя Сократа, намагався обійти такі питання, пропонуючи як панацею абсолютну владу опікунів, чи «правителів-філософів». Але Аристотель повернувся до проблеми громадянства і поставив її в центр уваги. Політична влада носить виразний характер, оскільки вона є владою службовців, здійснюваною над громадянами згідно з конституційними нормами. Отже, це договірна, обмежена влада, що якнайменше нагадує природну владу