ВІКО
Віко Джамбаттіста (1668–1744) - італійський філософ, історик та юрист. Віко прожив усе своє життя і помер майже невідомим світові в Неаполі, де з 1699 до 1741 року очолював університетську кафедру риторики. Інтерес у міжнародної спільноти до його праць пробудився в XІX–XX століттях завдяки потужній пропаганді спершу французького історика Мішле, а згодом італійського філософа Кроче. В одній з його найважливіших ранніх робіт – «Про навчальні методи нашого часу» (1709) – відображено його інтерес до проблеми освіти законодавця і природи політичної мудрості, а праця «Про древню мудрість італійців» (1710) первинно стосується некартезіанської теорії знання. Більш систематичний його інтерес до політичної теорії вперше отримав вираз у трактаті «Про узгодженість юристів» (1721), але пізніше він розробив цю теорію окремо в контексті науки про принципи гуманізму, яка стала темою його шедевру «Засади нової науки про загальну природу націй». Є три різні видання цієї праці (1725, 1730 та 1744