ТИМОФІЙ
Тимофій (Тиміш, Тимко)
гр.; time — честь, шана і theos — Бог (буквально: той, хто шанує Бога; богобоязливий).
Тимонько, Тимочко, Тимцьо, Тимось, Тимусь, Тимоха, Тимиппсо, Тіма.
Ой Тимофію, Тимофію,
Ти вперше вгледів за війну
Оці густі тремтячі вії,
Очей блакитну глибину (А. Малишко);
В листоноші Каленика Чуба
Був іще один син — Тиміш (О. Підсуха);
Історії стежки покрили трави,
сліди могил пилюка замела*
І не горять, і не болять, як рана,
і стогнуть, як уярмлена душа,
самопожертва лицаря Богдана
і сум невільний сина Тимоша (Л. Горлач);
А в дядька Тинка гарная жона, По двору ходить, як місяць сходить (Народна пісня);
— Заспокойся, Тимко.. — Тимоньку, хороший, слухай, що я тобі скажу. Слухай же! (Григорій Тютюнник);
— І чого ти не спиш, Тимочко? — Думаю! (О. Вишня);
— Тимусю, журавлику мій, ходім до нас на сіновал (Григорій Тютюнник); Кому ж се вона таку писанку хорошу та гарну придбала? Еге! Вже пак не кому, як Тимосі, писаревому сину (Г. Квітка-Основ'яненко);
Він себе не щадив анітрохи.
Все Полісся любило його.
Крім єдиного брата — Тимохи (О. Підсуха);
Ой вийду я на вулицю та стану на дошку, Таки гину, умираю за тобов, Тимошку (Народна пісня).