СОФІЯ
гр.; sophia — мудрість.
Софійка, Софі-Єнька, Софієчка, Сифа, Синя, Синенька, Синечка, Зиня, Зиненька, Зинечка, Зинька, Зося, Зисенька, Зисечка, Зоська.
Софія Петрівна — Соня — в свіжім літнім капоті, уже тримала в руці срібний ополоник (М. Коцюбинський); Свою другу дочку Річинські назвали Софією, тобто мудрістю (І. Вільде);
Ношу я, мов пам'ятку, вицвіле фото Тієї чорнявої, що ти любив, Софійки (А. Малишко);
П'ять літер у слові "Софія",
Склади голосні і відкриті:
Софієчко, Сонечко, Мати... (Г. Чубач);
Ти чуєш, Софо,
Ластівко-Софіє,
На Україні сходить молодик,
Червоний обрій
У зіницях мріє (В. Юр'єв);
Вийшла та Соня з хати Цвіт-калину ламати (Народна пісня);
— Сонечкох Драстуй! Добридень! Любонька моя! Ну, яка ж ти тепер? (О. Іваненко); Господарювала в квартирі санітарка Зоня (Ю. Щербак);
І я згадав веселий вірш Купали
Про польку [танок] в білоруському селі,
Де Зосі й Стасі, вчора ще малі,
Кружляють, бо уперше покохали (М. Рильський).