СТЕПАН
Степан (Стефан, Стецько)
гр.; Stephanos — вінок.
Степанко, Степанонько, Степаночко, Степасенько, Степанцьо, Степаник, Степанчик, Сте-Фанко, Стефанонько, Стефаночко, Стефанцьо, Стефаник, Стифко, Стефцьо, Стець, Стьопа.
"Здоров, Степане! Що ти робиш,
Що понад річку з жердю ходиш?" (І. Франко);
У небо глянув дідуган,
Примруживши від сонця очі,
Та й посміхнувся: —Ач, гуркоче...
Чи то, бува, не мій Степан? (І. Муратов);
— Стефане, кого любиш? — Тата, — охоче відповідає Стефан (в. Большак);
Козаченько Стецько
Косить мою гречку (Народна пісня);
Він в приміщення глянув,
а там — Задавав саме лиха Степанко Під гармоньку своїм чобіткам (о. Підсуха);
Степаночку, голубчику!
Чого-то ти плачеш?
Усміхнися-бо до мене (Т. Шевченко);
Далеко чути, що Степасенько їде.. Під село в'їжджає — коником виграває (Народна пісня);
Стефко довго придивлявся згори, чи не побачить хоч якого сліду (І. Франко);
Йди спочинь.
У хутірець Свати Сю ніч, Стьопо, доведеться йти (О. Під суха).