ПЕТРИ
гр.; petra — скеля; камінь (nop. петрографія).
Петрусь, Петрусьо, Петрусик, Пегрусичок, Петрунь, Петруньо, Петрунчик, Петрик, Питри-Чок, Петько, Питя.
Петро Могила липи посадив
у Києві, при церкві Десятинній,
трьохсотий липень бджіл у них роїв,
і солов'ї злітались на гостини (В. Коломієць);
— Ой Петре, да Петруню, гордуєш ти мною (Народна пісня);
Як не бачу Петруся,
То від вітру валюся.
Гей лихо — не Петрусь:
Біле личко, чорний вус (Народна пісня);
Сиділа квочка коло кілочка
Да вивела бабі четверо діток:
Що перве дитятко — молодий Петрусик (Народна пісня);
Там Петруньо виражається [виряджається], У матінки та питається (Народна пісня);
— Мамо! Я хочу до Петрика (М. Коцюбинський);
Ідем по здвиж-землі, де Прип'ять і Славута
Зливаються.
На ношах із лози
Петько Грунець (П. Воронько);
У червоному кашкеті,
в кітель вдягнений новий,
на перон виходить Петя —
він сьогодні черговий (н. Забіла).