ОЛЕКСАНДР
Олександр (Олись, Лесь)
гр.; аіехо— захищаю і aner (pod. andros) — чоловік (буквально: мужній оборонець; захисник людей). Олисько, Олисик, Олилько; Лисько, Лисик, Лесійта, Лель; Саня, Санько, Сашко, Саша, Сашуля, Сашня; HltfРА, Шурко;
Алик.
Ніс гордо світоч правди і науки,
І всенародна шана та любов,
Як світло непогасне, осявають
Могилу Олександра Богомольця (М. Рильський);
Мрії Олександра Довженка сягали далеко, глибоко й високо (П. Панч);
Ваша усмішка — Ваша загадка, Олесю [Гончар],
Вашу лагідну усмішку — ватру вуст —
Як Ви змогли пронести крізь фронти,
Крізь морози фашистського мору,
Як вберегли її світло дитинне..? (І. Драч);
Там нині, як завше, повз наші сади
Ідуть поїзди на Одесу,
Там долі своєї побачу сліди
В зіницях малого Олеся (В. Бровченко);
— Якщо ви читали оповідання Леся Мартовича про хлопську кривду, то знайте, що все в них правда (Р. Федорів); —Вибачте...— запнувся розгублено. — Мене зовуть Лесь... Тобто Олександр (В. Луговський);
Збентежена мати Мене із Олесиком скоро Виводила з хати,
З свого опустілого двору... (Б. Степанюк);
Дивиться [мати] на шляхи жахні — Завели її сина Олелька (М. Хвильовий);
— Не подобається він мені, — якось надто серйозно мовив Лесько Стригун (О. Донченко);
Вранці Лесик із воріт
вийшов з свого двору (Н. Забіла);
Піди, коту, в хижку,
Піймай, коту, мишку.
Мишка буде грати,
А Лесюта спати (Народна пісня);
Лель Лелькович подякував, засміявся (В. Земляк); Малий Сонько надув губи і сердито одвернув обличчя від матері в куток (Б. Грінченко);
З ним інструктор завжди поруч. Дайте Соті підрости — він, звичайно, зможе скоро паровоз і сам вести (Н. Забіла);
Сашко роздягся й скочив на ліжко. Та до нього озвався молодший брат, семилітній Івасик. —Сашуню, де ти був? (О. Донченко); Шурко недавно ще служив у Середній Азії (Григір Тютюнник).