ЛЮДМИЛА
слов.; від люд- (люди) і мил- (милий).
лкіда, лк5донька, лійдочка, людуня, Людеся,
Лкідя, ЛібСЯ, ЛібСЕНЬКА, Лккжчка; Міла, Міионька, Мілочка, Міля, мільця.
Ми слухаєм — я і Людмила, —
як бігають пальці вологи По гранях гінкої покрівлі (М. Бажай);
Людо! Людо!
Озовися! — Тихо... Й знов на повні груди:
— Людо! Де ти? — на узліссі
Хтось гукає, кличе Люду (Н. Тихий);
— Ой скажіте, добрі людоньки, Чи не бачили ви Людоньки? Де мені шукати донечку,
Мою втіху, мою горличку? (О. Підсуха);
— Андрійко, Людочко, ходімо! (М. Білкун); Людя гралася десь в кінці саду (М. Коцюбинський); — Ось, Люсенько, є налиснички з полуничним варенням... — дещо розгублено каже тьотя Таня (В. Луговський);
Він сказав:
"Підійдіть сюди, Міло!" —
І стільця обережно підставив (Г. Чубач).