ЛЮБОВ
Любов (Любина)
слов.; запозичене із ст.-сл., де з'явилось як калька з гр. імені Charis; від charis — любов.
Люба, Ліббонька, Любочка, Любинка, Любинонька, Любиночка, Лкібка, Лкзбця, Любуня, Любуненька, Любунечка, Любуся, Любесенька, Любусечка.
— Любов Василівно! Ходімте на проходку! Так гарно! (О. Пчілка); Любими — так звали біленьку дівчинку — яке мізинча, а хутко відчула: щось недобре коїться (В. Близнець);
Свіжий вітер знамена., голубить. Біль і тиша врочисті,
мов подвигу мить. Тільки голос далекий Шевцової Люби, наче пам'ять, над містом звучить (В. Мордань);
Марія Петрівна., підводила обличчя, щоб спинити скорботно милуючий погляд на своїй дорогій Любочці (о. Пчілка); — Добрий день, — сказала Любуся по-шкільному, наспівом (А. Мороз).