ЛУК'ЯН
Лук'ян; Лука, (Лукаш); Лукій; Лукіліан (Лукан)
лат.; lux {pod. lucis) — світло (буквально: світлий, світний). Лук'янко, Лук'янчик.
Лук'янцьо, Лук'яньо, Лукань, Луканько, Лукач, Лукашко, Лукашик, Лукангуньо, Луцько, Луцьо, Луцик.
Про Вижницю, певно, не кожний чував, а Вижниця — то ж не дурниця! В куті тім "гуцульський король" панував, Преславний Лук'ян Кобилиця (І. Франко);
Люди згадували про Лук'яна, як про живого (О. Довженко); — Хату ставитимеш, Луко Захаровичу? — спитав [Олексій] (О. Донченко); Лук'яньо не відходить од матері (В. Земляк); Луканько пішов на факультет виноградарства (М. Рудь);
— Ой Лукашу, Лукашу, Позич пшона на кашу.
— Не позичу, не продам,
Прийди, серце, я так дам (Народна пісня);
— Ото сором, — скрушно сказав старий Єгор до свого онука Лунатика (О. Довженко); К и л и н а: Лукашуню, ходімо на село! (Леся Українка); Замиготіла людська постать. Це був Луцько (І. Сенченко).