КОСТЯНТИН
Костянтин, Кость
лат.; constans (pod. constants) — постійний, стійкий.
Костя, Кистенько, Кистик, Костусь, Костіок, Костьо, Китя, Котька.
— А ти куди, Максиме? — Рятувати діда Дуная, — промовив з сльозами у голосі. —То і я з тобою, — зашепотів Костянтин. — Візьмеш? — Ходімо, Костю (М. Стельмах); І Костуся похваляли (Г. Квітка-Основ'яненко);
— Костеньку... соколику... лебедику! Я й любила тебе, і люблю — міри нема!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вдалині ж іде на мостик
білий-білий чоловік...
Здивувався дуже Костик:
— Та невже ж це сніговик?! (Н. Забіла);
Яша (дає другу трубку): От іще Котька. Максим (бере трубку): Котя! Максим Григорович говорить. Здоров! (Ю. Яновський).