АНТІН
Антін, Антон (Ангилій)
лат.*; рим. родове ім'я Antonius; можливо, з гр. anteo, antao — вступаю в бій.
Антінко, Антонко, Антонечко, Антоньо, Антось, Антосько, Антосьо, Антошко, Антоша, Тосик, Тосько, Тосьо, Тонько, Тоньо, Тоньчик.
Смеркалось. Антін в'яло минав квартал за кварталом (М. Коцюбинський);
І мовить напутнє слово
Комбайнер Порохня Антон (Н. Тихий);
— Ходи, ходи, Маринонько, із нами, Да дамо тобі квіточку з перами!
— Я ж тієї квіточки не зношу,
Полюбила Антонечка, як душу! (Народна пісня);
Як твоя у річці тоне мати
І кричить: "Рятуй мене, Антошкуі" —
Будеш ти на гарний човен ждати
Чи їй кинеш першу-ліпшу дошку? (І. Франко);
Було чути, як у кулеметі клекотів окріп. — Давай, Антошо, бо повзуть! — гукнув до помічника (А. М'ястківський); Ми були добрі друзі, Тоську... (І. Вільде);
— А я тобі кажу, що та мала стежить за тобою! — посміхнулась до доктора Антона Забейка його приятелька.. — Не забувайся, Тоньку, і пам'ятай, що ми в публічному місці (І. Вільде).