ЄВДОКІЯ
Євдокія, Докія (Явдоха, Вівдя)
гр.; eudokia — благовоління; добра слава. Євдося; Докшка, Докі-ЄНЬКА. Докієчка, Дося, Досенька.
Досечка, Диська, Доця, Доценька, Доцечка, Донька, Дуся, Дусенька, Дбсечка, Дуня, Дуненька, Донечка, Явдоня, Явдоненька, Явдонечка, Явдонька, Явдбіпенька, Явдошечка, Явдоіпка.
— Се ви, Євдокіє? Здорові! — озвався Корній (Леся Українка);
Так і звали в полку всі: Докія, Докієчка. Кулеметниця наша врятує від скрухи!
(А. Малишко);
Мені здавалося, що це не Кривов'яз їде на фронт, а плаче за мною моя перша любов (її звали Докія, Дуся) (В. Сосюра);
Опанас воли пас, а Явдоха — бички.
— Постривай, не тікай, куплю черевички! (Народна пісня);
— Еге, вже й не вернеться [Левантина], кумо! — відказала Вівдя (Б. Грінченко);
Оглянься, Докійко, й назад себе, Чи не стоїть рідний батько коло тебе (Народна пісня);
Білявенька Доця заглядала до кожного, чи добре пише (В. Стефаник); Обступили [молодиці] Доцьку з усіх боків і ведуть, як засватану (І. Вільде); Максим (тихо): Дусю, яка ви хороша дівчина (Ю. Яновський);
— Ой доню Явдонюу зіллячко моє, Чого ж то змарніло личенько твоє? (Народна пісня);
Видав старий багатенький Паливода свою єдину Явдоньку за спокійного хазяйновитого парубка (А. М'ястківський); Хома починає при всіх бійцях читати майорові листа від Явдошки (О. Гончар).