ПОЦ
(-а) ч.; мол., жрм; зневажл., лайл. Дуже погана й нешанована людина. Тоді хутчіш, ніж кролик вздрочить, наш дідусь сивенький прийомами кон-фу виймає серце в поца із грудей (Л. Подерв'янський, Король Літр); Такий думає, як у нього стоїть, то він вже король. А він - поц, і все тут, просто козел! (Ю. Покальчук, Те, що на споді). ПСУМС, 56. // крим. Дурень. Проживати написане - це не бути поцом, посміховиськом, а жити, як кожному Бог виділив у житті (Книжник, 2001, № 7). ЯБМ, 2, 223.
♦ Віспяний поц, мол. Те саме. Пензлюй, віспяний поц, і не показуйся, поки не наберешся розуму (А. Морговський, Смерть у Золотих Пісках).
■ З їдиш: pots - чоловічий статевий орган.