МЕНТ
(-а) ч.
1. крим., тюр., мол. Міліціонер; будь-який працівник правоохоронних органів. - Зрозумій одну таку штуку: ми тут без тебе спокійно жили, своїх порядків не встановиш, без ментів навчимо (В. Гужва, Плато над прірвою); Ви не повірите, але поет уперше пошкодував, що він не мент (Б. Жолдак, Бог буває); <...> у дворику глухому І Зненацька виник сірий мент (Ю. Позаяк, Шедеври); От ви скажіть, нащо малоліток саджаєте з дорослими? Ви - начальство, менти, закон? (Ю. Покальчук, Те, що на споді); Часи були такі собі - брежнєвські, співали закордонні негри з групи "Боні М" та всі поголовно вдягали джинси. За доляри, як і гомосексуалізм, менти вісім років давали (М. Марк, Хохляцький апокаліпсис). БСРЖ, 346; СЖЗ, 66; ЯБМ, 28.
2. крим. Дружинник. СЖЗ, 66.
3. тюр. Контролер колонії. СЖЗ, 66.
■ Від польськ. арґ. ment, męt, menta, męta, menda - солдат, поліцейський, поліція, поліцейський відділок, охоронник в тюрмі, донощик. Грачев, Мокиенко, 123-124.
■ Усічення слова полісмен: мен з наступним додаванням - т. ТСРОЖ, 103.