ЖЛОБ
(-а) ч.
1. крим., мол., жрм. Скупа, жадібна людина. БСРЖ, 184; СЖЗ, 41; ЯБМ, 1, 319.
2. крим.; зневажл. Селянин. БСРЖ, 184; ЯБМ, 1, 319.
3. мол.; несхвальн., зневажл. Обмежена людина, часто великого зросту. Просто виховання таке - отой ідіот, жлоб і п'яниця, тільки й знає, що свої нутрії (Ю. Покальчук, Те, що на споді); Жлоб категорично хоче розмовляти і писати на "удобнопонятном языке" (І. Жиленко, Homo feriens); Входить два жлоби. Вони несуть картину "Три богатиря". Картина страшна й велика, нести її жлобам важко (Л. Подерв'янський, Король Літр). * Образно. <...> І каже: / Придурку! Ти лише гіпертрофований жлоб-огірок! (Ю. Позаяк, Шедеври).
■ З польськ. żłób - жолоб, колода, ясла, годівниця для худоби (Б. Ларін). Грачев, Мокиенко, 71.