БЕНИК
(-а) ч.; мол.
1. Недопалок. [Джентельмен:] Щасливчик! На, докури. Тільки нікому беника не давай (В. Лігостов, Як я не став...).
■ Від новогрецьк. σβηνω ("тушити, гасити"), яке трансформувалось в укр. арґо XIX ст. в бенити - "курити". На думку О. Горбача, б - замість очікуваного в - виникло спершу в слові беник - "папіроска" під впливом зах.-укр. бомок - "недокурок", що з польського bąk - "жук". Горбач 1993, 27.
2. мн. беники; -ів. Очі. <...> вони [черепахи] лежать собі на вмонтованих в акваріум скляних терасах, випучуючи в наш бік свої допотопні беники і загалом викликають непереборну огиду <...> (С. Жадан, Біг Мак).