Фразеологічний словник української мови
ЯЗИЧОК

бра́ти / взя́ти на язика́ (на язи́к, на язики́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її (Іваниху) другі жінки взяли на язик за газету (що читає), то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́ти на язички́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́ти в свої́ язики́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно (тільки) превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

ви́везти / виво́зити (язико́м) як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті. 1. Сказати що-небудь недоречно, недоладно. ви́везти язичко́м як на лопа́ті. — Але, але...— передражнювала його Христина,— вивіз язичком як на лопаті, сказав би просто: треба, мовляв, стару Каралаєву передніше видати заміж, тоді й Маруся буде моя. Чи так? (І. Нечуй-Левицький). 2. зі сл. говори́ти, висло́влювати і под. Що-небудь зовсім недоречне, недоладне або недоречно, недоладно. Сказав як на лопаті вивіз (Укр.. присл..); — Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз? (І. Франко); — Ха-ха-ха! Ти, Хомо Хомовичу, говориш мов на лопаті вивозиш (Є. Гуцало).

го́стрий язи́к. 1. Дотепна, влучна або дошкульна мова. Омелян викликав Гриця Духоту. Байда поважав цього слюсаря з качиним носом за розважність і за гострий язик (П. Панч); На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик і вмів зачіпати товариша за найболючіше місце (О. Копиленко). го́стрий язичо́к. Знаю руки в чорнильних плямах, Сміх веселий, гострий язичок. Як це в серце, любий до нестями, Тихий твій прокрався голосок? (М. Гірник). 2. Здатність говорити дотепно, влучно або дошкульно. То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип’ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (М. Стельмах).

гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви (жінки) повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко). 2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).

прикуси́ти язика́, жарт. Утриматися від висловлювань; замовкнути. А що хочеш збрехать, язика прикуси (М. Номис); Вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І. Нечуй-Левицький); Хвала альтруїстам, меценатам, шейлокам і гобсекам! — волала трійця, окуповуючи затишний столик. І прикусила язика, засліплена чародійною посмішкою феї (А. Крижанівський). прику́шувати язика́. Олена завжди вміла гостро відповісти Михасеві, і йому часто доводилось прикушувати язика (О. Донченко). прикуси́ти язички́ (про багатьох). — Язички там!.. А далі не сказала, щоб прикусили язички. Дівчата одразу примовкли (В. Кучер).

прищикну́ти язика́ кому і без додатка. Змусити когось перестати говорити про кого-, що-небудь; обірвати на слові. Прищикнула, як то кажуть, язика та й замовкла (З усн. мови); прищикну́ти язичка́. Поєдинок цей продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка (Григорій Тютюнник).

розпуска́ти / розпусти́ти язика́, зневажл. 1. Не стримуватися у розмові; багато говорити. Онилька вже й не рада була, що з дурного розуму розпустила язика — все Явдосі розказала про діло (Грицько Григоренко); Зрозуміли одне — не розпускай язика навіть у камері (Ю. Збанацький); — Ну то й знай своє діло: сторожи, а не розпускай язика,— обізвалася Варка. — Декому дуже неприємно слухати ваші речі (Л. Яновська); — Ти от що, куме, розтягни рота і язика не розпускай.— Послав би я тебе, своячок, але боюся, що не повернешся (А. Крижанівський). 2. Говорити багато взагалі, ставати говірким. — Кума сіла проти мене та й розпустила язика. Та вже й вміє балакати! (І. Нечуй-Левицький); — Він (Аква) не знав, що я з вами .. знайомий, і розпустив язика. Бо хвалиться він, звичайно, полюбляє (В. Дрозд). розпусти́ти язички́. Ніхто (з дівчат) за голосом спочатку й не помітив, що він (учитель) уже давненько стоїть у дверях. А вони та
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ЯЗИЧОК


матиме такий вигляд: Що таке ЯЗИЧОК