ЯЗИК

бра́ти / взя́ти на язика́ (на язи́к, на язики́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її (Іваниху) другі жінки взяли на язик за газету (що читає), то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́ти на язички́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́ти в свої́ язики́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно (тільки) превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

бра́ти / взя́ти язика́ на гапличо́к. Замовкати. — Ох,— зітхнула полегшено тьотя Настя,— візьми язика на гапличок і нікому ні слова (Л. Первомайський).

ве́ртиться (кру́титься) на язиці́ (на язику́). 1. у кого і без додатка. Хто-небудь готовий або хоче сказати щось. — Як спали, Палагночко, душко? — На язиці у неї вертілась одповідь: — Гаразд, як ви? (М. Коцюбинський); Як він любо говорить! Де й ділися ті паскудні, стиляжно-дикунські слова, що раніше вертілися в нього на язиці (В. Речмедін); Він глянув на Покотила — той ледве стримувався, аби не випалити те, що у нього вертілося на язику... (С. Голованівський); Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (В. Собко). 2. Ніяк не пригадується (про що-небудь добре відоме, але забуте в даний момент). Зараз Василь із сумом пригадував, скільки важливого він забув сказати, на язику вертілося, та от вислизнуло (Ю. Яновcький).

ви́везти / виво́зити (язико́м) як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті. 1. Сказати що-небудь недоречно, недоладно. ви́везти язичко́м як на лопа́ті. — Але, але...— передражнювала його Христина,— вивіз язичком як на лопаті, сказав би просто: треба, мовляв, стару Каралаєву передніше видати заміж, тоді й Маруся буде моя. Чи так? (І. Нечуй-Левицький). 2. зі сл. говори́ти, висло́влювати і под. Що-небудь зовсім недоречне, недоладне або недоречно, недоладно. Сказав як на лопаті вивіз (Укр.. присл..); — Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз? (І. Франко); — Ха-ха-ха! Ти, Хомо Хомовичу, говориш мов на лопаті вивозиш (Є. Гуцало).

ви́сі́ти на язиці́ (на язику́, на кі́нчику язика́) у кого, чиїм і без додатка. Хто-небудь дуже хоче сказати або спитати щось, але з певних причин утримується. Те, що він уважав за свою виключну таємницю, відоме було цій старій, висіло на її балакучім язиці! (І. Франко); Вони посміялися вдвох, і запитання “а коли ж весілля?”, яке висіло на кінчику язика в Крутояра, так і не вимовилось (В. Собко); Слова мимоволі, самі просто на язику висіли (П. Козланюк); Ті слова висіли на кінчику язика, і разом з тим я їх не знаходив (Ю. Збанацький).

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко). 2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

вкороти́ти (врі́зати) язи́к (язика́) кому. Примусити кого-небудь менше говорити, обачніше висловлюватися або мовчати. — Ох, і лютував тоді дядько Володимир і все обіцяв комусь вкоротити язик (М. Стельмах); Воріженьки нехай не дуже-то брешуть, бо єсть (є) тут тепер такі, що вріжуть їм язика врешті (Леся Українка). втну́ти язика. — То це ти... ти, Кашубо, язика мені втнеш? — повернувся до нього усім тулубом Вовк.— Ти, щеня гнилозубе? (І. Муратов).

го́стрий на язи́к (на сло́во, на слова́, на мо́ву і т. ін.). Здатний влучно, дошкульно, різко, дотепно і т. ін. висловлюватися. Замолоду була (Мар’я) красива, швидка, весела… і на язик гостра (Панас Мирний); Надто гострий він на язик, не змовчить, не стерпить неправди (К. Гордієнко); Смішне найбільше впадало в очі спостережливій і гострій на язик Каті (В. Козаченко); А була в нас дівка, бідова така, на слово гостра, і рішила вона .. скупатись у тому ставу одної ночі (Легенди..); Гострий на слово, з доброю реакцією, з іронічною посмішкою, .. він спочатку багатьох буквально зачарував (Б. Олійник); (Іван:) Гострий ти на слова, та який то з тебе на ділі козак? (С. Васильченко); Два козаки виїхали наперед із запорозьких рядів. Один був молодий, другий старіший, обидва гострі на слова (О. Довженко); (Василь:) Ну й гостра ж на мову! На нашім кутку таких дівчат і заводу нема (М. Кропивницький); І змалку

го́стрий язи́к. 1. Дотепна, влучна або дошкульна мова. Омелян викликав Гриця Духоту. Байда поважав цього слюсаря з качиним носом за розважність і за гострий язик (П. Панч); На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик і вмів зачіпати товариша за найболючіше місце (О. Копиленко). го́стрий язичо́к. Знаю руки в чорнильних плямах, Сміх веселий, гострий язичок. Як це в серце, любий до нестями, Тихий твій прокрався голосок? (М. Гірник). 2. Здатність говорити дотепно, влучно або дошкульно. То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип’ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (М. Стельмах).

гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви (жінки) повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко). 2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).

держа́ти (трима́ти) язи́к дале́ко від ро́зуму. Говорити що-небудь безглузде, непродумане. — А ти (Харитоне) язика далеко від розуму не держи! — вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити, після хвилювання (Ю. Смолич).

держки́й на язи́к. Який уміє мовчати, не розголошувати таємниць. — Гляди ж, жінко, держи язик за зубами, та ще й добре, бо .. ти таки язиката й не держка на язик зроду (І. Нечуй-Левицький); (Оля:) Скажіть же хоч мені, тату, що ви думаєте зробити? (Микита:) Тобі не скажу, бо ти не держка на язик (В. Самійленко).

до́вгий язи́к. 1. у кого. Хто-небудь дуже балакучий, любить пліткувати, говорити багато зайвого, неправдивого. В жінок, знає світ, дуже довгий язик (Укр. поети-романтики..); — В тебе розум добрий, та язик дуже довгий (І. Нечуй-Левицький); — Що тобі люди про мене говорять,— бо знаю, що в людей язики довгі,— то ти не вір тому (І. Франко). 2. Балакучість, невміння мовчати, стримуватися від зайвих розмов, вигадок, участі в пересудах і т. ін. Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик (М. Трублаїні); — Все може бути,— погоджується дідусь.— Іноді навіть за довгий язик буває сяка-така нарізка на іншому місці (М. Стельмах); Він (лицар) своїм язиком довгим руйнував ворожі міста… (Леся Українка).

дотя́ти (го́стрим) язико́м кому. Сказати, відповісти гостро, дошкульно будь-кому. Жарту або якогось іншого радого та щирого слова не чув від неї (Лесихи) ніхто. Кожному, аби хто, вміла дотяти острим (гострим) язиком (І. Франко).

забу́ти язика́ в ро́ті. Втратити здатність говорити (через переляк, розгубленість тощо). Андрій з ляком дивився на Ґудзя. Він навіть язика забув у роті (М. Коцюбинський).

зав’яза́ти язи́к (язика́, ро́та і т. ін.) кому. Примусити кого-небудь замовкнути, позбавити можливості висловлюватися. Людям язика не зав’яжеш (Укр.. присл..); Я жінці язика не зав’яжу (І. Франко); Такий несподіваний випадок зав’язав рота свекрусі й невістці (І. Нечуй-Левицький).

злі (лихі́) язики́. Люди, які пліткують, ведуть недоброзичливі балачки; пліткарі. Вже не раз важка хвороба валила комісара в ліжко. Іноді злі язики плескали, що це вже прийшов йому кінець (Ю. Збанацький); — Потоцький на Сейм не їздив, саме захворів, хоч злі язики плескали, що навмисне замкнувся в замку… (Я. Стецюк); — Оце і все, як на духу, розказав. А лихі язики ще всяке несусвітне додають (М. Стельмах).

зрива́тися / зірва́тися (ско́чити) з язика́ (з вуст). 1. Швидко, спонтанно промовлятися (про слова). Але Балабуха заговорився, й од старого, академічного звичаю з його язика почали зриватись латинські слова (І. Нечуй-Левицький); Але голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Іван Ле). 2. Раптово, мимоволі з’являтися, звучати (про думки, пропозиції і т. ін.). Пропозиція моя виникла якось несподівано для мене самого і зірвалася з язика, наче з власної своєї ініціативи (Л. Яновська).

з чужо́го язика́. Почутий від інших; не власний (про вислів, думку, чутку і т. ін.). Втихомирся, Супруне. Втихомирся, дорогий! Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (М. Стельмах).

(і) язика́ (язи́к) злама́єш. Дуже важко вимовити (слово, фразу тощо). — Дре-дре-древ... Дрепер! — аж скрикнув становий, читаючи далі, і сплюнув.— Ну й прізвище?! І язика зламаєш (Панас Мирний).

кле́паний на язи́к. Здатний дотепно і влучно говорити. Була у них дочка-одиначка, дівчина-підліток, та така клепана на язик (Укр.. казки); Дарма, що малий, а на язик клепаний (З газети).

клепа́ти язико́м. Вести пусті, несерйозні, беззмістовні розмови; говорити все, про що думається. Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (М. Номис); — Мене тутечки в Києві усякі старосвітські лисини .. вже обсудили, оббрехали, бо ти сам знаєш добре, що їм в Києві нема ж про що язиком в салонах клепать (І. Нечуй-Левицький); Чимало жінок з дітьми посідало тут (коло волості) таки поблизу, лузали насіння та клепали язиками (Б. Грінченко).

лама́ти / полама́ти (собі́) язи́к (язика́). 1. З труднощами вимовляти незрозумілі або нерозбірливо написані слова, фрази. Тямлю, як я не раз цілими вечорами ламав собі язик, виучуючи ті фрази (І. Франко); Невже не можна краще писати?.. поки вимовиш — то й язика поламаєш! (Панас Мирний). 2. Навмисне неправильно вимовляти слова. Часом юнаки і юнки штучно ламають язика і вигадливо, але недоречно починають гаркавити (О. Ковінька). 3. чим і без додатка, ірон. Вивчати іноземну мову; говорити іноземною мовою. Нащо б, здавалося, тріпати мозок, ламати язик такою маловідомою в світі мовою? А ось, бач (Іван Ле).

лепетли́вий на язи́к. Той, який любить багато говорити; балакучий, язикатий. — Зануда на язик лепетливий, а ми люди убогі: боїмося поговору (І. Нечуй-Левицький); // Який може почуте переказати іншим, розголосити таємницю. — А Палладій лепетливий на язик, скаже ще комусь, а хтось довідається (І. Нечуй-Левицький).

лиза́ти (язико́м) два боки́, ірон., зневажл. Служити одночасно двом протилежним сторонам, групам, ворогуючим особам і т. ін.; підтримувати протилежні погляди. — А-а,— ревів на нього Інокентій.— Смиренний. Язиком два боки лижеш? І ти пощезнеш! Пощезнеш! (Григорій Тютюнник).

лихи́й на язи́к, несхв. Який дошкульно висловлюється, говорить неприємні, непристойні речі і т. ін. Такий був лихий на язик чоловік, що з ним краще не вести розмови (З газети).

лопоті́ти язико́м, зневажл. Багато і безцільно говорити, говорити зайве; базікати. (Іван Андрійович (до Анни Петрівни):) Тільки ж я вас прошу .. не лопотіть язиком багато, бо спортите (зіпсуєте) діло (М. Старицький).

ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) язико́м що і без додатка, зневажл. Говорити (перев. що-небудь нерозумне, недоречне, нецікаве і т. ін.); базікати. Не ляпай язиком! (Сл. Б. Грінченка); Їм що не ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й іржуть собі! І що там вони знайшли такого смішного? (С. Васильченко); (Ліна:) Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Я. Мамонтов); Як собака з утіхи відчуває непереможну потребу махати хвостом, так він відчував потребу махати язиком (Л. Мартович); // Витрачати час для зайвих, непотрібних розмов; займатися пустослів’ям. — Працювати треба, а не ляпати язиком (М. Зарудний); Вони тільки язиком ляскають (Сл. Б. Грінченка); — А… йди від гріха… Чого так язиком ляскати? (М. Хвильовий).

ма́ти до́брого язика́ (до́брий язи́к), жарт. Уміти доладно, влучно, переконливо, дотепно висловлюватися або багато говорити. — Або ми з тобою в голодний край, а не поміж людей йдемо? — не втрачав надії Прокопчук.— Говоріть. Гаразд, що язика маєте доброго (Григорій Тютюнник); — Намолов сім мішків…— пробурчав нарешті кооператор.— Язика доброго має,— сказав Дмитро (В. Підмогильний).

ма́ти до́вгого язика́ (до́вгий язи́к), зневажл. Не стримуватися у розмовах, говорити багато зайвого, розголошувати таємниці. (Золотницький:) Ти скажи спершу, чи довгого язика маєш? (Яким:) Як до чого. До таємниць — короткого (Б. Грінченко); — Вона ж лепетлива і сама ж таки рознесе по сусідах недобру славу про мене.. Нехай лепече язиком, коли довгий язик має (І.Нечуй-Левицький).

мозо́лити (свій) язи́к (язика́), зневажл. Говорити багато зайвого, несуттєвого; базікати. Даремно язик свій мозолив оратор (З газети); Як би там не мозолили свої язики, але політика .. і далі йтиме (Ю. Мельничук).

молоти́ти зуба́ми (язико́м), зневажл. Говорити непотрібне. — Її за тоту (ту) політику вигнали з гімназії, а вона .. молотить і далі язиком (Д. Бедзик). зу́бом молоти́ти. — Раз робити, так робити, а не зубом молотити… Кидай свою сигару та берімося за пилку… (В. КуІчер). молоти́ти язико́м, як ці́пом. Вона, як ціпом, молотить і далі язиком (Д. Бедзик).

моло́ти язико́м, зневажл. 1. Говорити, висловлюватися, розбалакувати. А Лушня за те, що добре вміє язиком молоти, частує товариство, примовляючи: “Щоб пани здорові були, щоб нам худібки придбали!” (Панас Мирний); Язиком уміє, мабуть, той телепень молоти (В. Большак); — Та що тут розповідати,— змахує рукою дід.— Самі пусті слова. Даремно тільки молоти язиком (Ю. Збанацький). замоло́ти язико́м. — Я вже так дбаю, так дбаю про ваше добро, що й Господи! — замолов язиком Юруш (І.Нечуй-Левицький); // Багато, довго говорити. І ляскають, доки язик не стане колом. І не тільки жінки — у них, кажуть, звичка молоти язиком природжена,— а й чоловіки (М. Рудь); (Одарка (підвела очі):) Та хоч ти собі що хочеш вигадуй, мели собі язиком, скільки влізе, а мені аж нічогісінько!.. (М. Кропивницький). намоло́ти язико́м. Намоловши язиком досхочу, він, нарешті, пішов нагору до канцелярії, де знайшов поручника Лукаша (Пер

наверта́тися / наверну́тися на язи́к кому і без додатка. 1. Мимохіть вимовлятися. Слова наверталися на язик безвартні і жалюгідні (Н. Рибак); — Чого тобі це слово перше навернулось на язик? (І. Нечуй-Левицький); Може, якби не випила, то й не навернулось таке на язик (Є. Гуцало). 2. Хто-небудь хоче сказати щось перев. неприємне для співрозмовника або те, що раптово пригадалось, прийшло на думку. Князеві так і наверталось на язик нагадати, що Костянтин теж недалеко відійшов од простого люду (П. Загребельний); Дає йому раду — першу-ліпшу, яка їй навернулася на язик (І. Франко).

на весь язи́к, зі сл. говори́ти, плеска́ти і под. Не стримуючись, дуже детально, вільно або голосно. Увечері баби на вулиці сиділи попід плотами та на весь язик цокотіли про новину (Дніпрова Чайка).

налама́ти язика́. Навчитися добре говорити. — Думаю, коли відкалатаєте в армії стільки, скільки я, то й ви не гірше язика наламаєте (Переклад С. Масляка).

на язиці́. 1. у кого. Хто-небудь говорить про щось. — Що п’яному дивуватись,— втомлено відказав Остап.— Ого, п’яному! Що в тверезого на умі, те в п’яного на язиці,— не вгавав Гулька (М. І. Тарновський). 2. Бути предметом постійних розмов. Подмуха цілющий легіт, П’ю живі його струмці; А в ушах — зубовий скрегіт, Ремство скрізь на язиці (П. Грабовський); Перший в світі космонавт швидко став знаменитістю. В ті часи Ю. Гагарін постійно був у всіх на язиці (З журналу).

не вде́ржати (не втри́мати) (свого́) язика́. Не змогти промовчати, зберегти якусь таємницю. (Сидір Свиридович:) Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокії Корніївні). Ніяк не вдержить свого язика! Ще й дочці розкаже (І. Нечуй-Левицький); Ну, нехай тепер сама на себе ремствує, коли ображена Соломія сказиться і не вдержить свого язика... (В. Кучер).

перебира́ти (перетира́ти) / перебра́ти (перете́рти) язико́м (язика́ми) кого, що, несхв. Детально обговорювати, всебічно оцінювати кого-, що-небудь або обмовляти когось. Молодиці перебрали язиком усіх дівчат на селі, пересудили і багатих, і бідних (І. Нечуй-Левицький); — От ви, баби,— без злості говорить Нечипір,— кого хочеш перетруть язиками. Дівчина як дівчина (М. Зарудний).

плеска́ти (патя́кати, плести́) язико́м (язика́ми). 1. Багато говорити про щось неістотне, пусте; базікати, теревенити. — Перестаньте плескати язиком! Мужчина називається! — з презирством кинула Оксана (П. Автомонов); — Перестань! — прикрикнув на Даню Льошка.— Треба працювати, а не язиком патякати (Ю. Мокрієв); Його підтримали й інші. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Ю. Збанацький). поплеска́ти язико́м (певний час). Вона подумала, що син поплеще язиком про поле та насіння і замовкне, як було досі (С. Чорнобривець). 2. Говорити, поширювати плітки, вигадувати таке, чого немає і не було. Подумала (Зоя), що в містечку завтра про неї плескатимуть язиками бознащо, але це враз і забулося (А. Хорунжий); — Верзеш ти щось, хлопче. Де ти був, що бачив — нас то не стосується: наше діло теляче .. Його (Михайла Івановича) підтримали й інші. Нема чого, мовляв, даремно плести язиком (Ю. Збанацький). поплеска́ти язика́ми (пев

поверта́ти / поверну́ти язико́м (язика́). Бути спроможним говорити; примушувати себе сказати що-небудь. Смикнули гості (горілки) таки добре, але так, що спромоглись ще повертати язиком (І. Нечуй-Левицький); Від Аркадія Павловича тхнуло міцним горілчаним перегаром. Він ледве повертав язиком (А. Шиян); Найгірший був йому посел (посол) з Юрка, а проте мусив повернути язика, прощаючись (П. Куліш); Мусить (Нечипір) щось-то і сказати, так і .. язика не поверне (Г. Квітка-Основ’яненко).

понести́ на язика́х (на язику́) кого, що. Поширювати якісь відомості (перев. негативні) про когось—щось; осудити, обмовити кого-, що-небудь. Вже зранку старого Кавуна понесли баби на язиках,— скрізь розливалася повіддю масна новина: “Старого Кавуна приловили на крадіжці” (П. Козланюк).

потра́пити (попа́сти, попа́стися і т. ін.) на язи́к кому. Стати об’єктом розмов, пересудів, дотепів, жартів і т. ін. — Вам вже й потрап на язик, Ярино Іванівно,— посміхнувся я (Ю. Збанацький); Потрапила їм сьогодні на язик незлобива тітка Іваниха, що ніколи й ні про кого не сказала лихого слова (З газети); Тільки попади їй на язик. На весь куток іде слава (О. Копиленко); Жінкам тільки попади на язик, засічуть, мов ті оси! (К. Гордієнко).

приде́ржати / приде́ржувати язи́к ((свого́) язика́) (за зуба́ми). Утриматися від висловлення; змовчати. Але на цей раз я таки придержав свого язика і не розповів нічого (Л. Смілянський); — І ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (П. Панч).

прикуси́ти язика́, жарт. Утриматися від висловлювань; замовкнути. А що хочеш збрехать, язика прикуси (М. Номис); Вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І. Нечуй-Левицький); Хвала альтруїстам, меценатам, шейлокам і гобсекам! — волала трійця, окуповуючи затишний столик. І прикусила язика, засліплена чародійною посмішкою феї (А. Крижанівський). прику́шувати язика́. Олена завжди вміла гостро відповісти Михасеві, і йому часто доводилось прикушувати язика (О. Донченко). прикуси́ти язички́ (про багатьох). — Язички там!.. А далі не сказала, щоб прикусили язички. Дівчата одразу примовкли (В. Кучер).

присо́хнути на язиці́. Залишитися невисловленим (про слова, думки і т. ін.). Міг би сказати Порфир, як матір не слухався, з двійок не вилазив, як тинявся цілими днями по пристанях, що аж у порт його занесло… Міг би, міг, одначе відповідь чомусь так і присохла на язиці (О. Гончар).

прищикну́ти язика́ кому і без додатка. Змусити когось перестати говорити про кого-, що-небудь; обірвати на слові. Прищикнула, як то кажуть, язика та й замовкла (З усн. мови); прищикну́ти язичка́. Поєдинок цей продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка (Григорій Тютюнник).

прово́рний (шви́дкий) на язи́к. Говіркий, балакучий. Хай же друга невістка, що була тільки на язик проворна, кида їх разом з своєю коровою (Грицько Григоренко); І гарна б жінка була Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка (З журналу).

проковтну́ти (затягти́, затягну́ти) язика́ (язи́к). Зробитися мовчазним, замовкнути. Вчений музика тут-таки пожалував, що не проковтнув язика, а язик тим часом зовсім розперезався і наплів сім мішків вовни щодо експансії глухих музикантів, яких породив і розбестив мікрофон (А. Крижанівський); Ярина злякано глянула на нього (міліціонера), примкнула сполохані вії, притулилась до коня. — Ви, громадяночко, може проковтнули язик? (М. Стельмах); Хоч би слово сказав, а то затягнув язик і мовчить (І. Цюпа). проковтну́ти язики́. — Цить-бо,— урвав пісню бандит.— Сказав же: проковтніть язики (І. Муратов). затягну́ло язика́ кому, безос. Затихли тости і промови, Всім затягнуло язика (С. Воскрекасенко).

про́ситься на язи́к. Дуже хочеться сказати щось. — Будеш тут контролювати слово, коли прокльони на язик просяться (Іван Ле).

різки́й на язи́к. Здатний говорити грубо, з образливою прямотою. Різкий на язик, грубуватий, як усі сини півдня, Селаброс часом грубо різав правду в вічі (І. Нечуй-Левицький).

розв’яза́ти / розв’я́зувати язи́к (язика́, ро́та, мо́ву і т. ін.). 1. Почати говорити після мовчання. Я уперто мовчав і не хотів ні співати, ні казати вірші. Всі присутні ласкаво заохочували мене розв’язати язика (Думки про театр); Насилу розв’язав (Василь) рота! Не велика розмова та велика втіха (М. Кропивницький). 2. Почати давати якісь свідчення, зізнаватися в чомусь, розголошувати таємниці. — Умова така: я розв’яжу тобі руки, а ти — свого язика розв’яжеш (В. Поліщук); — Я знала, що моє тіло, моя ласка розв’яже вам язик, і .. до осені ви будете сидіти у підвалі (М. Хвильовий); Так гомонить (отаман). Думаю — от коли язика старому розв’язало. Ну, прийшов нам край. Потім почоломкався він з сусідом, і ми за ним (М. Грушевський). 3. Спонукати до невимушеної розмови, бесіди. Гульня розв’язала язики, розбуркала зомлілі, пригнічені душі (Панас Мирний); Перерва, на якій учасники засідань звичайн

розпуска́ти / розпусти́ти язика́, зневажл. 1. Не стримуватися у розмові; багато говорити. Онилька вже й не рада була, що з дурного розуму розпустила язика — все Явдосі розказала про діло (Грицько Григоренко); Зрозуміли одне — не розпускай язика навіть у камері (Ю. Збанацький); — Ну то й знай своє діло: сторожи, а не розпускай язика,— обізвалася Варка. — Декому дуже неприємно слухати ваші речі (Л. Яновська); — Ти от що, куме, розтягни рота і язика не розпускай.— Послав би я тебе, своячок, але боюся, що не повернешся (А. Крижанівський). 2. Говорити багато взагалі, ставати говірким. — Кума сіла проти мене та й розпустила язика. Та вже й вміє балакати! (І. Нечуй-Левицький); — Він (Аква) не знав, що я з вами .. знайомий, і розпустив язика. Бо хвалиться він, звичайно, полюбляє (В. Дрозд). розпусти́ти язички́. Ніхто (з дівчат) за голосом спочатку й не помітив, що він (учитель) уже давненько стоїть у дверях. А вони та

сверби́ть на кінці́ (на кі́нчику) язика́ кому, у кого. Кому-небудь дуже хочеться розповісти щось. По розпалених обличчях молдуван (молдаван) видко було, що якась цікава новина свербить їм на кінці язика (М. Коцюбинський).

си́патися з язика́. Вимовлятися швидко та у великій кількості (про слова, фрази і т. ін.). Бородавкін смішив усіх, розказував українські анекдоти, котрі так і сипались з його язика (І. Нечуй-Левицький).

сіль тобі́ на язи́к (, печи́на в зу́би (у ві́чі)). Уживається як прокляття і виражає побажання невдачі, лиха, всього недоброго. — Щоб ти окаменіла, як Лотова жінка, за такі речі! — крикнув з досади Шрам ..— Сіль тобі на язик, печина в зуби! — оддала потиху Ковалиха, бо була трохи п’яненька (П. Куліш).

ско́вувати / скува́ти язи́к (язика́) кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь можливості вільно висловлювати свою думку. Хвилювання сковувало мені язик, заважало правильно відповідати (З газети).

сла́ти язи́к під но́ги. Підлещуватися до кого-небудь. Цей плазував на череві І догоджати звик, Начальникові килимом Під ноги слав язик (В. Симоненко).

сми́кало / смикну́ло за язи́к (за язика́), безос. 1. кого. Невідомо, навіщо треба було говорити про щось (про каяття, досаду з нагоди власного або чийогось невдалого, недоречного висловлювання). — Ну, брат, і смикнуло ж мене за язик рекомендувати тебе (Ю. Збанацький). 2. кого і без додатка. Комусь дуже хочеться щось сказати. Матросові Марусику все хотілося сказати за свою гармошку, так і смикало за язик, та стримувався (Є. Гуцало).

сми́кну́в чорт за язика́ (за язи́к) кого. Хто-небудь необдумано, невчасно, недоречно сказав щось. І смикнув мене чорт за язика з тими шуриками-муриками! (Є. Гуцало).

сплива́ти (спада́ти) / спливти́ (спа́сти) на язи́к кому і без додатка. Згадуючи, вимовляти вголос (слово, фразу і т. ін.). Князь розумів, що треба щось сказати. .. Але спасенна думка утікала від нього, ніяк не хотіла спливати на язик (Д. Міщенко); Але суворий добродій так вже вичерпався, що на язик йому не спадала жодна соковита лайка (Переклад С. Масляка).

теліпа́ти (теле́нькати) язико́м, зневажл. Вести беззмістовні, пусті розмови. Марко говорив і говорив.., а Тимко мовчав тому, що треба було робити діло, а не теліпати язиком (Григорій Тютюнник); Ти не теленькай поки що язиком, бо я його обценьками висмикну (М. Чабанівський).

точи́ти / поточи́ти язики́. 1. на кому і без додатка. Недоброзичливо висловлюватися про когось, лихословити на чию-небудь адресу. Михайлові шкода стало дівчину, що зараз село точить язики на ній (М. Томчаній); Зник, ніби у воду впав, Марко. Гуртожитківські плетухи поточили язики і знайшли собі інші теми (В. Собко). 2. на чому і без додатка. Весело розмовляти, розповідати про щось незначне, несерйозне. точи́ти язика́. Ромця точив язика на дотепах (О. Гончар). 3. зневажл. Говорити про що-небудь. Чоловік зо три іще й досі точать язики на цю ж таки тему — про ступи, а то всі в крамниці вже (А. Головко); Скільки не точили язиків, а харч сам собою не йшов до їхньої порожньої, напівтемної і непривітної кімнати (Ю. Збанацький).

трима́ти (держа́ти) язи́к (язика́) за зуба́ми. Мовчати, не розголошувати чого-небудь, утримуватись від висловлювання. Чи певні ви.., що серед двох десятків людей .. не знайдеться хоч би один, що не вміє тримати язик за зубами? А діло таке, що вимагає найсуворішої таємниці (А. Головко); — Так .. Мамка наказала мені тримати язик за зубами (П. Гуріненко); — У нас є дані, що твої приятелі, особливо той, Артур, теж не дуже тримають язика за зубами (Валерій Шевчук); — Чого заманулося? паничів! — усміхнулась Зайчиха, не вміючи держати язик за зубами (Панас Мирний); (Мелашка:) Він (пан) ще налив стаканчик, я викушала. Знову почав розмовлять, силкуючись випитати, але я цупко держала язик за зубами (М. Кропивницький). трима́ти язики́ за зуба́ми (про багатьох). Боцман .. підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням, яке мало показати, що на його судні всі вміють тримати язики за зубами (Ю. Яновський). держа́ти язи́к на при́в’язі.
тягти́ (тягну́ти) за язи́к кого і без додатка. Спонукати, змушувати кого-небудь сказати щось, висловитися з якогось приводу; випитувати, допитувати когось. О. Катехит почав випитувати одного по однім, почав, як то кажуть, тягти за язик (І. Франко); Він скинув свиту і став над помийницею мити руки. Оляна зливала йому. Мовчки. Бо не було такої у них звички — тягти за язик. Сам усе скаже, як прийде час (А. Головко).

укороти́ти / укоро́чувати язика́ (язи́к). 1. кому. Примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її послати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок). 2. чий, чийого. Помовчати, не говорити зайвого. — Раджу панові вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Я. Качура).

укуси́тися за язи́к, розм. Утриматися від висловлювання; замовкнути. — Ей ти, Чумак, чи як тебе! Іди товариша купати будемо.— Що, вже готовий (помер)! — прибіг захеканий Чумаченко.— За язик укусись! — грізно глянула на нього Уляна (Григорій Тютюнник).

ціка́вий на язи́к. Який уміє влучно, майстерно і дотепно висловлювати думки. — Кого ж би то попросити в свати? — спитав Балабуха.— Бери, сину, дядька .. та прихопи ще на пристяжку й тітку. Тітка цікава на язик, та й дядько добрий торохтій: щось таки та виторохтять (І. Нечуй-Левицький ).

чеса́ти / почеса́ти язика́ (язико́м, язика́ми). Вести несерйозні, пусті розмови. — Як не має хтось роботи, то й чеше язика (М. Стельмах); Якби ми так чесали язиками, то вже б давно Вкраїну віддали, не мавши часу бути козаками (Л. Костенко); — Нарешті справжнє діло підвертається! А то гасаємо, як навіжені, по селах та язики чешемо… (І. Головченко і О. Мусієнко); І знову говорить і говорить — любить же Петрович язика почесати (Є. Кротевич); // Поширювати про кого-небудь неправдиві відомості; пліткувати. Її веселі, язикаті сусіди вважають за потрібне піклуватися про неї? Вже, мабуть, добре почесали язики і в кімнатах гуртожитку, і на фабриці (В. Собко); Людей накличем, зробим перепросини, щоб знали всі, хто чеше язиком (Л. Костенко).

що (й) (мо́жна) язи́к (язика́) проковтну́ти. Дуже смачне що-небудь. (Явдоким:) Мабуть, смачна (горілка), що й язика з нею проковтнеш, як покуштуєш?.. (М. Кропивницький); А тут грибне місце, назбираю боровичків своїй жінці. Вона їх так смажить на сметані, що можна і язика проковтнути (М. Стельмах). язика́ проковтну́в би хто. Якби мені хоч одну ложку теї щирби, яку я тоді їв з галушками, здається, що аж поздоровшав би. То ж я вам кажу, така була щирба, що язика проковтнув би (Нар. опов.).

що на язи́к набіжи́ть (понесе́) зі сл. говори́ти, сказа́ти і под. Усе підряд; не задумуючись. Повибігали надвір і челядь, і своя сім’я; всі раді, кожне щебече, що на язик набіжить (А. Свидницький); Точильник за оці слова потягнув Гайдучка на поліцію, тут його збили на квасне яблуко, от він і виспівав їм усе, що на язик понесло (П. Козланюк).

що ті́льки язико́м натра́пить, зі сл. говори́ти, моло́ти і под. Будь-що, не задумуючись, не обдумуючи. І починає Щур молоти, що тільки язиком натрапить (С. Васильченко).

язи́к до землі́ у кого. Хто-небудь нестриманий, не вміє зберігати таємницю. Хіба втаїти про ваш приїзд, коли у сусідів язик до землі (З газети); При ній не говори, бо в неї язик до землі і усі знатимуть (Сл. Ужченків).

язи́к запліта́ється у кого і без додатка. Хто-небудь говорить невиразно або через силу (про п’яного, хворого і т. ін.). Коли ж буянці ставало тісно в хаті, двері з гуркотом відчинялися і на порозі вже похитувалась буйно-розпатлана постать. І хоч язик заплітався, стара бралась когось клясти, намагалася з усіх сил викрикувати щось брутальне (О. Гончар).

язи́к не відпаде́ кому, у кого і без додатка, фам. Хто-небудь цілком може попросити, сказати про кого-, що-небудь, бо ніщо не загрожує йому і нічого не трапиться з ним. — Язик не відпаде, як замовиш слово про мене,— сказав хлопець (З усн. мови). хіба́ язи́к одпаде́. — Не діждуть (Чумаки), щоб я їх просив.— Так для мене ж, Миколо. Хіба тобі язик одпаде, як і попросиш раз у житті! — не вгавав Павло (В. Кучер).

язи́к не поверта́ється / не поверну́вся у кого, кому і без додатка. Хто-небудь не може, не наважується або соромиться говорити про щось. Хто таки вимовляв виразно дяку, у других язик не повертався, і вони дякували поцілунками (Панас Мирний); Все б дядькові Йванові відповів без брехні, бо є такі люди, що їм сказати неправду просто не можеш, язик не повертається (О. Гончар); — У мене і язик не повернеться умовляти тебе (А. Головко); Дружині кортіло і про борг нагадати, але язик не повернувся (З газети). язи́к поверта́ється / поверну́вся. (Таня:) Ви чуєте, що він говорить! Та як у вас язик повернувся таке про Ракитіна подумати! (І. Кочерга); — Два роки — це таки строк… Може, й забувати стала? Таке запитати повернувся йому язик. Холодом мовчання відповіла на таку безтактність (О. Гончар).

язи́к підві́шений (прив’я́заний, приче́плений і т. ін.) до́бре (непога́но). 1. у кого і без додатка. Хто-небудь уміє вільно, влучно, дотепно висловлюватися, має ораторські здібності. До столу вихопився Тихін Фіялко. Сход насторожився. Ну, цей щось скаже. Язик у нього підвішений добре. Вміє давати чосу глитайні… (В. Речмедін); — Не дурна голова у Павла. Не забереш цього від нього. І язик підвішений добре! (А. Головко). 2. Уміння вільно, влучно, дотепно висловлюватися; ораторські здібності. Горлань і демагог з непогано підвішеним язиком, він має певний вплив, і не лише серед “сезонників” (А. Головко).

язи́к по́за ву́хами (вуши́ма) теліпа́ється (мота́ється) у кого. Хто-небудь любить багато говорити, брехати. — Ми знаємо серед людей багато таких, у яких язик поза вухами теліпається. Вертяться скрізь, щоб їх тільки й чули (З журналу); У його (нього) язик поза вушима мотається (М. Номис).

язи́к розв’я́зується / розв’яза́вся у кого, кому, чий. Хто-небудь починає багато говорити, стає балакучим. І почала (Христя) розказувати.. Далі та далі язик її розв’язувався, пам’ять яснішала, голос дужчав… (Панас Мирний); Випив він добре, язик йому розв’язався, став він похвалятись (Нар. опов.); В приміщенні стало тепло. Розв’язались (у юнаків) язики, посипались дотепи (Д. Ткач).

язи́к сверби́ть / засвербі́в у кого, кому і без додатка. Хто-небудь має велике бажання розповісти, повідомити щось або поговорити про щось. — Та підожди! Не спіши,— зупинив його голова комнезаму.— Ще ж є промовці! Ось, може, Євген Панасович щось скаже. Та і в мене ще язик свербить (В. Речмедін); (Карпо:) Дідько вас, бабів, знає, який у вас язик: як засвербить, то кого ви тільки не опаскудите! (М. Кропивницький); — І тут знову засвербів язик Мотрі — не стерпіла: — Бабо, ви вже хоч себе на таке діло не виставляйте (М. Понеділок).

язи́к стає́ / став ру́ба (ко́лом) (у ро́ті) кому, у кого і без додатка. Хто-небудь втрачає здатність говорити, вимовляти слова. (Передерій:) І язик їм руба у роті стане, коли такого батька почнуть ганити! (Храпко:) Хіба тепер четверту заповідь почитають? (Панас Мирний); — Хочу поспитати — де вона (Марія), що з нею, а язик як став