ЧИТАТИ

чита́ти (вичи́тувати) / прочита́ти (ви́читати) моли́тву кому і без додатка. Дорікати кому-небудь, лаяти, сварити когось. (Храпко:) А то все що на шармака воно (добро) доводиться (дістається), нетруджена копійка до рук доходить! (Галя:) Та буде вже, папо, цю молитву читати (Панас Мирний); — Та піди ж та прочитай молитву Солов’їсі. Хіба ж ти не бачиш, що вона мене їсть, як іржа залізо... (І. Нечуй-Левицький); — І як ото ти смієш балакати з моїми ворогами, коли я цього не хочу! Потривай же! Я ж тобі дома вичитаю молитву! (І. Нечуй-Левицький).

чита́ти (вичи́тувати) / прочита́ти (ви́читати) нота́ції (нота́цію, мора́ль) кому. Дорікаючи або лаючи когось, давати настанови, поради. Покликавши прикажчика, Густав Августович взяв його за лікоть і, відвівши в бік від Софії, став читати йому нотацію (О. Гончар); Ображена вихователька негайно поскаржилася директорові. Директор розгнівався і, коли Петро повернувся з купання, прочитав йому сувору нотацію (І. Багмут).

чита́ти / прочита́ти між (помі́ж) рядка́ми (рядкі́в). Здогадуватися про прихований зміст написаного, сказаного і т. ін.; розуміти підтекст висловлювання. Поміж рядками ненароком Духовним він читає оком Рядки незримі (Переклад М. Рильського).

чита́ти / прочита́ти про́повідь (ле́кції, ле́кцію) кому. Повчати кого-небудь. — Ти що ж, на всю ніч найнялась мені проповіді читати (Григорій Тютюнник); — Більше ніякої моральної проповіді я йому не читав. Мій Іван і вирівнявся! (З журналу); — Ви мені, батьку, лекцій не читайте (О. Довженко).

як (мов, на́че і т. ін.) з кни́жки чита́ти (вичи́тувати), зі сл. розка́зувати, розповіда́ти і под. Без запинки, дуже чітко. — А казок яких він уміє розказувати .. Чи страшної, чи смішної, — як з книжки читає (Панас Мирний); О. (отець) Гервасій був чоловік з головою! Як розкаже було що з давнини, то наче з книжки вичитує, аж зітхнеш, слухаючи (А. Свидницький).

як (мов, ні́би і т. ін.) по Псалтирю́ чита́ти. Дуже чітко, швидко, без запинки. Усе мені одказує (Катря), як наче по Псалтирю читає (Марко Вовчок).