УКОРОТИТИ

укороти́ти / укоро́чувати язика́ (язи́к). 1. кому. Примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її послати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок). 2. чий, чийого. Помовчати, не говорити зайвого. — Раджу панові вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Я. Качура).

укоро́чувати / укороти́ти ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) кому, чийого і без додатка. Призводити кого-небудь до передчасної смерті. — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (М. Коцюбинський); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав (Роман), як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах); — Його (Анхиза) сивуха запалила і живота укоротила (І. Котляревський).