УДАРИТИ

(аж) уда́рити об по́ли рука́ми. Виявити надзвичайно сильне здивування, збентеження, обурення і т. ін. у зв’язку з чим-небудь. — От горечко! — вдарив Шовкун об поли руками і кинувся бігти далі (О. Гончар); Як .. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Г. Квітка-Основ’яненко). вда́рити у по́ли. Оксентій вдарив у поли: — Як? Революція та й не дасть хліборобові землі? (Ю. Смолич).

би́ти / уда́рити в го́лову кому і без додатка. Виклика́ти запаморочення, стан сп’яніння; п’янити. — А що, паніматко! Чи немає в тебе чого міцнішого од цієї гіркої? Щось горілка не дуже б’є в голову,— тягнеш, тягнеш, а в голові все-таки не шумить (І. Нечуй-Левицький); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький); Гаряча варенуха трохи вдарила йому в голову (І. Нечуй-Левицький).

би́ти / уда́рити на спо́лох. 1. Сповіщати про небезпеку, подавати сигнал тривоги. — Ну, та й ми не дрімаємо,— зауважив Явтух Судар,— розіслали гінців по селах, б’ємо на сполох. Хотіли й до вас посилати… (О. Гончар). 2. Виявляти занепокоєння, тривожитися, переживати. “Там, де треба,— повчав він нас,— буде вжито відповідних заходів, а там, де спокійно, нема чого бити на сполох” (І. Муратов); Зірок з неба Хома Микитович не хапає, але в колгоспі немає чогось такого, щоб бити на сполох, скликати збори (Я. Гримайло).

кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Серце (Сеспеля) переповнилось радістю, в лице вдарила гаряча кров, очі засяяли (Ю. Збанацький); Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (К. Гордієнко); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини (А. Головко).

кров ударя́є (бу́хає) / уда́рила (забу́хала) в го́лову (до голови́) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (М. Коцюбинський); Петро Федорович устав; кров ударила в голову; потемніло в очах (Панас Мирний); Отемнений кінь, спотикаючись, ніс його далі та й далі. І кров уже вдарила в голову (О. Ільченко).

наста́в (прийшо́в, уда́рив) час чий. 1. Кому-небудь пора вмирати. (Прісцілла:) Ні, тату, настав уже мій час… Я здавна вже мов гість на сьому світі. Душа моя вгорі… (Леся Українка); Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, І тепер вже немає мені вороття (Леся Українка). 2. Хто-небудь має сприятливі умови для успіху, діяльності і т. ін. — Павле,— сказав старий кінь,— настав і твій час. Посягни у моє ліве вухо: там для тебе срібний одяг є (Три золоті сл..); — Нічого, прийде і мій час. Ще зоря моя із неба не зірвалася (Григорій Тютюнник).

не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без додатка. Показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися. Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” — майнула думка) (А. Головко); Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський); (Тиберій:) Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький).

па́лець об па́лець не уда́рити. Зовсім нічого не зробити, перев. для досягнення чого-небудь. На душі у Марусі тяжко, вона не знаходить собі місця.. “Ах, я ще палець об палець не ударила, щоб організувати друкарню!” — шугає думка (Ф. Бурлака).

праве́ць уда́рив (ви́правив) кого. Хтось помер; не стало когось. — Чудесний прейскурант! Почив на лаврах дід Василь Хуряк. Гукає в небо Шабанов. Проповідника правець ударив (О. Довженко); Взнав, що крокодила дітки Лупляться з яєць: — Їх під квочку — і сусідку Виправить правець! (А. Крижанівський).

уда́рило в па́мороки кому і без додатка, безос. У кого-небудь затуманилася свідомість; хто-небудь сп’янів. Тітка випила там чи не випила, але в памороки ударило (Є. Гуцало).

уда́рило в сон кого, безос. Хто-небудь захотів спати. Одного разу ліг після обіду відпочити.., взяв собі газету (рискнув) і розгорнув… Як ударило ж мене в сон (Остап Вишня).

уда́рити в закаблу́ки. Завзято затанцювати. В червоних штанях оксамитних… Іде козак.— Ох, літа! літа! Що ви творите? — Старий ударив в закаблуки, Аж встала курява! Отак! (Т. Шевченко); Як сонні, ходять (пари), сплівши руки, а тут би вихором пройтись, ударить шквально в закаблуки (О. Гончар).

уда́рити з копи́та. Відразу з місця побігти, помчати з великою швидкістю (про коней). Коні вдарили з копита, і під ними задзвеніла і бризнула соком березнева земля (М. Стельмах).

уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю. Забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще. (Виборний:) Викинь (Наталко) лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); —Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко… (В. Кучер); Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський). би́ти ли́хом об зе́млю. — Не плач, Одарко, Бий лихом об землю (М. Стельмах).

уда́рити / ударя́ти в го́лову кому і без додатка. 1. безос. Хто-небудь подумав про щось, додумався до чогось. “А що, як розприндиться наша киця?” — зразу ударило .. (Мар’ї) в голову (Панас Мирний); Нащо він приїхав сюди? В яку чорну хвилину вдарило йому в голову — провідати батька? (О. Гончар). 2. Призвести до сп’яніння; сп’янити. Випив (Чіпка) з півкварти (горілки) й не чув, щоб хоч запекла або вдарила в голову… (Панас Мирний); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький).

уда́рити чва́лом. Швидко помчати, понестися (про коней). Гюргій зв’язав тарпанів за шиї своїм поясом і відпустив їх у поле, тарпани з місця вдарили чвалом, в несамовитості розшарпали пояс (П. Загребельний).

хміль б’є (ударя́є) / уда́рив у го́лову кому і без додатка. Хто-небудь починає п’яніти. Випили по чарці, по другій, по третій. Хміль ударив в голову (Панас Мирний); Щоб зігрітися, взяв (майор) склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив його у горло. Життєдайне тепло розплилося по тілу. Хміль знову вдарив в голову (З. Тулуб); І напився дід Хлипавка, як давно уже не напивався. Вдарив у голову хміль… Ухопив важкий грушевий кийок, рушив визволяти Василя (А. Дімаров).

як  (мов, на́че і т. ін.) обу́хом би́ти / уда́рити по голові́ кого. Вражати, приголомшувати чимсь неприємним, несподіваним. — Мені, Свириде Яковлевичу, вже можна йти? — як обухом б’є його вчитель по голові (М. Стельмах); Василя наче по голові хто обухом ударив від тих слів (Панас Мирний).

як (мов, на́че і т. ін.) грім з (я́сно́го) не́ба впав (уда́рив) над ким—чим і без додатка. Щось несподівано, раптово прозвучало, пролунало, трапилось і т. ін. Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? (Леся Українка); — Пробачте, — наче грім з ясного неба ударив над Павловою головою: нечутно по килимі підійшла Людмила. — Я вас заставила ждати (А. Головко).

як (мов, ні́би і т. ін.) гро́мом уда́рило кого, безос. Хто-небудь дуже вражений, приголомшений чимсь. — Я почула його (крик) аж у долині. Мене мов громом ударило (З газети).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити (по голові́ (в го́лову)) кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її (Мотрю) в голову (Панас Мирний).