ТУМАНИТИ

го́лову тума́нити чию, кому і без додатка. 1. Інтригувати, обманювати кого-небудь, говорячи про щось малозрозуміле, недоступне для чийогось розуміння або явну неправду. — Чи ти не збожеволіла, дочко? — Поневолі збожеволієш, коли таке. — Мотре! не тумань ти голови моєї: розкажи по-людськи,— що там таке? (Панас Мирний); Вона думала, що це від серця, довірилась йому, а він тепер, може, вже іншій дівці солодкі слова нашіптує, голову туманить! (М. Томчаній); — Нащо це, Андрію, малому голову туманити? — Та хай знає, може, колись згодиться (М. Стельмах). 2. Запаморочувати. Повітря, наповнене ароматом стиглих яблук, туманило голову (П. Автомонов).