ТРОЮДИТИ

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, трою́дити) / роз’я́три́ти (розтрою́дити) се́рце (ду́шу) кого, кому, чиє (чию) і без додатка. Завдавати кому-небудь великих душевних страждань, переживань. Почуття образи гнітило його, гнів ятрив йому серце (Ю. Смолич); Ятрила душу Лукії й близька розлука з другим братом Омельком, котрий мав цієї ж ночі рушати до Москви (О. Ільченко); Відчай ятрив її душу, як пекуча жалка кропива, і все гнав і гнав уперед, вздовж берега широко розлитої річки (В. Козаченко); Пісня не заспокоювала, а, навпаки, ще дужче роз’ятрювала їй душу (А. Шиян); Вона боялася дивитися сама на себе, щоб не розтроюджувати свого серця (Панас Мирний); Івась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Панас Мирний); Розмова з Василем роз’ятрила старе серце (І. Нечуй-Левицький). роз’їда́ти ду́шу. Дітям спочатку не відкривала (мати) горя. Розпов