ТИША

рва́ти пові́тря (ти́шу) чим і без додатка. 1. Гучно лунати (про звуки). Від часу до часу музику переривали громовісні вигуки тисячі голосів, що, зливаючись з нею на мить, рвали повітря переможним зойком (Олесь Досвітній). 2. Голосно говорити, кричати. Маркушевський не дає йому опам’ятатись і рве тишу знервованим лихим голосом: — Ви вдалися до непотрібних експериментів… (Ю. Бедзик).

рі́зати / розрі́зати пові́тря (ти́шу). 1. Різко, голосно лунати (про звуки). Фю-ї-ї! Фю-ї!… знову різало повітря якесь гостре свистіння (Б. Грінченко); Розрізав густе повітря постріл рушниці (М. Коцюбинський). 2. Порушувати тишу різкими звуками. Ранішній кашель не давав йому спокою. Він бухикав, гавкав, вив, ричав, як цілий звіринець, і гострими звуками різав вранішню тишу (М. Коцюбинський).