СУШИТИ

суши́ти / ви́сушити се́рце. 1. чиє, кому і без додатка. Завдавати кому-небудь душевних страждань, мук. — Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?.. (П. Гулак-Артемовський); Е, гетьте, думки сумнії, не суши, журбо, серця!.. (М. Коцюбинський); Скільки синів і дочок занапастили вороги, скільки нездійсненних зачать висушило матернє (материнське) серце! (О. Довженко). суши́ти се́рде́нько. Тихо, любо жилося дитині. І ніщо не сушило серденька (Леся Українка). 2. Уболівати, переживати за ким-небудь. Вона глянула в повиті сумом Оленчині очі і сказала: — Не треба так побиватися… сушити серце (А. Хижняк).

суши́ти / ви́сушити (собі́) го́лову (мо́зок) над чим і без додатка. 1. Напружено думати, роздумувати над чимось, шукаючи розв’язання якихось проблем. Учений вже довгий час сушить голову над якоюсь проблемою (З журналу); Вляглася метушня, а князь все ходить у покоях, сушить собі голову. Що значать ці кляті дари? (Д. Міщенко); Тому знов Мартин виступив: — Люди добрі! Ніколи над цим довго сушити голови. Ніч на носі (У. Самчук); (Грінчук:) Десь там,— кажу,— сам (писар) у тій радниці сидить та над нашими справами мозок собі сушить (І. Франко); // Напружено згадувати кого-, що-небудь, турбуватися про щось. Як душив мене в тій хаті Дух від зілля! Я все думав, Голову сушив, де чув я Пах такий? Даремно думав (Леся Українка); Найпростіше було Василеві. Він і досі був одинаком, жив десь на висілку, наймаючи собі кімнату, не сушив голови різним житейським дріб’язком (П. Загребельний); — Вам зовсім не потрібно сушити собі голови, бо про

суши́ти зу́би. Сміятися, посміхатися. Біля самого двору Безбородька осяяла щаслива думка. Він аж зупинився, .. вдоволено засміявся ..— Чого це ти, чоловіче, зуби сушиш? — обізвалась із городця гостровуха Марія (М. Стельмах).