СПУСТИТИ

збува́ти (спуска́ти) / збу́ти (спусти́ти) з рук кого, що і без додатка. Позбуватися кого-, чого-небудь або продавати щось. (Гнат:) Так от, учора їздив я в місто на ярмарок: треба було збути з рук одну шкапину (М. Стельмах); Він залюбки збув би його (панський одяг) з рук, але що як спитає пан: “А чого це, Корнюшо, не бачу на тобі своїх брюк?” (М. Стельмах); — Не пропив я (добро), не прогайнував... усе спустив з рук, аби тільки як-небудь прикрити ваші злидні (П. Куліш).

не спуска́ти / не спусти́ти о́ка (оче́й) з кого—чого. 1. Постійно пильно дивитися на кого-, що-небудь. Маруся їхала конем. Була змучена і фізично, і морально. Опришок не спускав з неї ока (Г. Хоткевич). 2. Милуватися ким-, чим-небудь, задивлятися на когось. За що вони (люди) тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту? (Т. Шевченко); Маковей, сам того не помічаючи, весь час не спускав очей з Ясногорської (О. Гончар). оче́й не спусти́ти. Очей з неї (Галі) не спустить (офіцер), і що розказував Олексієві, забуде, замовчить; а коли Олексій що розказує, то він і не чує нічого (Г. Квітка-Основ’яненко). 3. Постійно наглядати, стежити, спостерігати за ким-, чим-небудь. Боячись, як би під впливом лихих чуток і розмов покоївка чогось не накоїла, Уляна Григорівна наказала Христині не спускати ока з Наталки (С. Добровольский); Я ступаю крок убік, але не спускаю ока з мого пересл

пусти́ти (спусти́ти) / рідше пуска́ти (спуска́ти) ю́шку (кров, ма́зку) (з но́са) кому, рідко з кого. Дуже побити кого-небудь, звичайно до крові, ран, або вбити когось. “Насамперед треба йому пару разів затопити в пику,— думав поручик,— потім пущу йому юшку з носа, відірву вуха, а далі — побачимо” (Переклад С. Масляка); — Як тебе, Левку, скалічили.— Не плач.. Пустили пани з мене юшку, ну та ще будем з них робити м’ясо (М. Стельмах); — Що,— каже,— пожив по-людському, одмінив кров? От нехай пущу йому кров з носа, тоді побачу, яка вона в нього тепер (М. Коцюбинський); — Покиньмо кров врагам пускати. Пора нам відсіль уплітати,— Низ Евріалові сказав (І. Котляревський).

скла́вши (згорну́вши, спусти́вши і т. ін.) ру́ки. 1. Нічого не роблячи, не працюючи; без діла. — Підучилася коло вас, тепер на самостійну роботу пора. Нічого сидіти, склавши руки… (В. Кучер); Зрозумів він дар науки Так, що можна вже, мовляв, “Ждати манни”, склавши руки. З того приводу й гуляв, хімікати вихваляв! (С. Олійник); В одставку вийшов, А все-таки, заложивши руки, не хочеться сидіти (Панас Мирний). 2. Не вживаючи ніяких заходів, бути осторонь чого-небудь. — Невже вам ніколи не спадало на думку, що всі оці наші заходи, метушіння, все це робиться, аби тільки не сидіти, склавши руки (Леся Українка); Робочі бастують, покидають заводи .. Що ж їм сидіти, згорнувши руки, чекати, щоб за них хто подбав? (М. Коцюбинський); — Ви сидите собі, спустивши руки, та й граєте ідилію з селянами (І. Франко).

спусти́вши рука́ва (рукави́). 1. зі сл. працюва́ти. Без охоти, без старання. — Я, знаєте, не люблю працювати абияк, спустивши рукава (Ю. Збанацький). 2. зі сл. жи́ти. Безтурботно, нічого не роблячи. До кого ж ласкава ся доля лукава, Такий живе, як сир в маслі, спустивши рукава (Пісні та романси..).

спусти́ти дух. Умерти. Іван як хватоне царя Ірода, .. так цар Ірод і дух спустив (Укр.. казки); — Ой, лишенько… умираю! — скрикнула Явдоха та й дух спустила (Панас Мирний).

спусти́ти з о́ка (з оче́й) кого. На якийсь час перестати стежити, наглядати за ким-небудь. Ключар удає, ніби спустив її з очей, і звертається до інших (Леся Українка); А нуте, нуте, чого стали? — гукнула панська ключниця.— Оце така робота? Аби вас з очей спустить, то вже й шабаш? (Олена Пчілка).

спусти́ти шку́ру (шкі́ру, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. Нещадно побити, відшмагати або суворо покарати кого-небудь. — Вилазь, собачий сину! Шкуру спущу! — чоботиська батька перед підпіччю незграбно затупали. Голос його з-поза заціплених зубів виривається. Шипучий якийсь (У. Самчук); — Гляди ж мені, Семене, коли програєш — шкуру спущу! (А. Шиян); А моя (мама) завжди обіцяла спустити з мене сім шкур (В. Собко); — У мене он брат: самопалом замалим очі не вибив! Тато із нього сім шкур спустили, а він знов за своє (А. Дімаров). поспуска́ти шкі́ру. Але третього дня ввечері уперше забалакав батько: — Понадувались. Образив. Немилосердний. Що ви там собі не думайте, але коли мені не шануватиметесь то шкіру з вас поспускаю (У. Самчук).