СОРОМ

згоря́ти (згора́ти) / згорі́ти (спопелі́ти) від (з) со́рому. Дуже бентежитися, ніяковіти, червоніти. (Іван:) Не ждав я, щоб і мені, старому, прийшлось згорати від сорому перед добрими людьми за тебе! (С. Васильченко); Коропов стояв, згоряючи з сорому, кліпав очима й ладен був іти геть (В. Земляк); — Я думала спопелію від сорому, коли мені сказали (Ірина Вільде).

не зна́ти, куди́ діва́ти / поді́ти (ді́ти) о́чі (від со́рому). Дуже соромитися, перебувати в незручному становищі перед ким-небудь у зв’язку з провиною, осудом і т. ін. Жартам і сміху не було кінця. Центром їх, розуміється, була Маруся; вона, бідна, буквально не знала, куди очі дівати (Г. Хоткевич); Він і не знав, куди йому очі діти: заморгав, поблід та швидше меж (між) народ... (Г. Квітка-Основ’яненко).

со́ром їсть (кри́є) о́чі чиї, кому і без додатка. Хтось мучиться, страждає від докорів совісті; кому-небудь дуже соромно. (Гнат:) Одну хвилину мені жаль Софії і сором їсть очі, а другу… другу — вся душа, всі думки у Варки! (І. Карпенко-Карий); Як дізнаються, бува? Ото дівка? З паничем цілуватися?! Матінко!.. І Христя чує, як її обличчя горить-палає, як її очі сором криє (Панас Мирний).

стид і со́ром кому. Уживається для вираження загального осуду, докору за негідні вчинки, необізнаність і т. ін. — Вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаєте у книжках, як бідному треба помагати, а ви, замість того, не розпитавши, чого я і за чим, та стали з мене сміятись! (Г. Квітка-Основ’яненко).