СМИКАТИ

сми́кало / смикну́ло за язи́к (за язика́), безос. 1. кого. Невідомо, навіщо треба було говорити про щось (про каяття, досаду з нагоди власного або чийогось невдалого, недоречного висловлювання). — Ну, брат, і смикнуло ж мене за язик рекомендувати тебе (Ю. Збанацький). 2. кого і без додатка. Комусь дуже хочеться щось сказати. Матросові Марусику все хотілося сказати за свою гармошку, так і смикало за язик, та стримувався (Є. Гуцало).

сми́кати (сі́пати, тяти́) за по́ли кого і без додатка. Настирливо, невідступно просити, вимагати у кого-небудь щось. Смішні ті наші видавці: оце смичуть за поли,— давай щось нового! (Леся Українка); (Коренєв:) О, ви ще в інституті, На кафедрі, пояснювали нам Конструкції, немов читали вірші. (Панащенко:) А ви, юначе, в ті часи мене За поли сіпали (Л. Дмитерко).