СКРУТИТИ

вкрути́ти (скрути́ти, утну́ти) ро́ги (хвоста́) кому. Присмирити, приборкати когось; обмежити кому-небудь свободу дій. — А цьому Пилипу ми таки вкрутимо роги, зробимо з нього чоловіка (В. Кучер); — Та постривайте, постривайте, пани кармазини, — гукнув один товстопикий синьокаптанник, — швидко ми вам хвоста вкрутимо! Не довго гордуватимете нами! (П. Куліш); Вкрутив гетьман хвоста цьому Терновому. А то вже такий став, що куди тобі! І на Москву їздив, і коло Капусти крутився, і на Дон посилали (Н. Рибак); А Омелькові роги скрутимо (В. Речмедін); І в Ліщинівці був (прикажчик), і в Глибоку Долину за десять верст мотався, але і там “вкрутили хвоста” (А. Головко); — Чухаєтесь, Кириле Остаповичу? — проходячи поблизу, насмішкувато кинув якийсь чаплинський гольтіпака.— Хочуть і вам хвоста утнути, га? (О. Гончар). вкру́чено хвоста́. Очевидно, Фреєві було вкручено хвоста за його великодушність, проявлену шістнадцять днів тому (І.

воло́ві ши́ю (ро́ги) скру́тить. Надзвичайно сильний, дужий. Рахнівський сотник Діденко — козарлюга, волові шию скрутить, нежонатий (Я. Качура).

гну́ти (згина́ти, скру́чувати) / зігну́ти (скрути́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі і т. ін.) кого. 1. Суворістю, утисками примушувати скорятися, бути покірним; пригноблювати, придушувати. В дугу усякого він (магнат) гнув, Аж поки то якась Зозуля Його із міста не зіпхнула (Панас Мирний); — А отих хлопів та українських ходачкових дворян ми скрутимо в три погибелі (І. Нечуй-Левицький). 2. Мучити, гнітити. — Ще, брат, Федора сплоха не зігнеш… Гнули його в три погибелі всякі недолі, гнули, як лозу на каблучку… А що — зігнули?.. (Панас Мирний). гну́ти в сук. Оп’ять (знову) війна і різанина, Оп’ять біда гне в сук Латина (І. Котляревський).

зігну́ти (скрути́ти) в бара́нячий ріг кого. Примусити бути сумирним, слухняним, покірним.— А що може вдіяти Нехльода, коли ми всі згуртуємось? — Доки згуртуємось, то він тебе в баранячий ріг зігне (А. Шиян); (Бобочка:) Дама з таким характером в одну мить скрутить вас у баранячий ріг (В. Собко).

карк лама́ти / злама́ти (скрути́ти). 1. Ризикувати життям; гинути. — Що ти не надіявся, то ще не рація, щоб я кидався, карк ламав, аби рятувати інших (І. Франко). 2. на чому. Не діставати бажаного результату, зазнавати невдачі, поразки і т. ін. (Омелян:) Але на таких речах він може карк скрутити (І. Франко).

мо́же воло́ві (волу́) ро́ги скрути́ти, фам. Дужий, сильний і т. ін. (про людину). Наталка глянула на свої худі, тоненькі руки і зітхнула. Справді, їй не рівнятися з дужою і відчайдушною Параскою, що може волові роги скрутити (С. Добровольський).

скрути́ти (рідше вкрути́ти) в’я́зи (ка́рка, карк). 1. кому і без додатка. Сильно побити, покалічити кого-небудь. Терпить гуцул біль, як ніхто .. Кидається у бій і валить топірцем направо-наліво, аж поки не скрутять в’язи, не вдушать (Г. Хоткевич); Про людське око він трусонув Степана, дав йому запотиличника, а Данькові скрутив карка (М. Стельмах); // Уживається як погроза. Коли питали, де Микола, чоловік цей .. нахвалявся .. “скрутити в’язи тому, хто чіплятиметься до нього” (М. Лазорський); (Печериця:) Я підглядів, як він у руку їх цілував. (Храпко:) Він? блазень! Та я йому рота набік поверну! Я йому в’язи вкручу, бісовому синові (Панас Мирний). 2. Покалічитися або загинути. — Звісно, куди в таку тьму? — підтримав котрийсь із шоферів.— Десь у кюветі в’язи скрутиш. Або налетиш на міну. Краще до ранку (О. Гончар). 3. Зазнати невдачі, поразки в чому-небудь. При такому ставленні, як у вас, тут який завгодно директор в

скрути́ти на гужа́ кого. Примусити кого-небудь бути слухняним, покірним, дисциплінованим. — Коли ти кепський вояка, то він тебе на гужа скрутить, а коли чесно виконуєш свою місію, то від нього тобі шана і хвала (О. Гончар).

скрути́ти ро́ги само́му чо́ртові (чо́рту). Подолати, подужати будь-кого, будь-що. Нехай вона скаже лиш одне слово, і він буде щасливий, і завтра скрутить роги самому чортові (П. Автомонов); — З усього видно: люди стоящі… Такі самому чорту, як раз плюнути, роги скрутять (І. Головченко та О. Мусієнко).

скрути́ти / скру́чувати го́лову. 1. кому. Убити, знищити кого-небудь. Руки засвербіли скрутити голову тут пану Енгельгардту, а потім усім до Кармелюка спішити треба (Д. Косарик); // Уживається як погроза. (Жандарм:) Я кождому (кожному) голову скручу, хто би посмів з тебе сміятися (І. Франко). 2. Загинути або покалічитися. — Роби ти, що хоти (хочеш). Хоч голову скрути. Про мене (П. Гулак-Артемовський).

скрути́ти / скру́чувати собі́ в’я́зи. 1. Покалічитися або вбитися; загинути. — Не скакати ж мені з оцієї кручі в море! .. Але ж я собі скручу в’язи! — крикнув Ломицький (І. Нечуй-Левицький). 2. Не справитися з чим-небудь. Вони, ці молоді інженери, не можуть критично поставитися до себе. Тому часто скручують собі в’язи (Ю. Шовкопляс).

язи́к у петлю́ скрути́ло кому, безос. Хто-небудь втратив здатність говорити від хвилювання, злості і т. ін. — А ти хвостом не крути. Як Оксена не було — до гурту підпрягався, а побачив — зараз тобі язик у петлю скрутило (Григорій Тютюнник).