СКОЧИТИ

зрива́тися / зірва́тися (ско́чити) з язика́ (з вуст). 1. Швидко, спонтанно промовлятися (про слова). Але Балабуха заговорився, й од старого, академічного звичаю з його язика почали зриватись латинські слова (І. Нечуй-Левицький); Але голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Іван Ле). 2. Раптово, мимоволі з’являтися, звучати (про думки, пропозиції і т. ін.). Пропозиція моя виникла якось несподівано для мене самого і зірвалася з язика, наче з власної своєї ініціативи (Л. Яновська).

скака́ти (вска́кувати) / ско́чити (вско́чити) в гре́чку. Зраджувати дружині (чоловікові); мати нешлюбні зв’язки. (Зінька (сама):) Ач, стара, вже й зуби погнили, а їй зальоти на думці: заманулося на старість у гречку скакати (М. Кропивницький); Розумиха побожно перехрестилась — Чого ж би вас бив Лелека?.. вдовою прожили чесно: все село знає .. Не сушіть голови задурно.— Дуже вже старий для мене.— Не скакатиме в гречку, дома сидітиме біля жінки (М. Лазорський); Злі язики розпускали плітки, начебто його Жанночка скаче в гречку з Михайлом Чорногором (Л. Дмитерко); Як би він не жив, та жив, аби в чужу гречку не вскакував (Укр.. присл..); — Дивіться, ще оступимось… Скочимо в гречку.— А чого б не скочити? (Ю. Мушкетик); І за що ж мусить погибати хоч би й оцей безталанний Олекса Сенчило? А Олекса Сенчило стоїть посеред колеса (присуджений до страти). За те, що трапилось, може, раз на віку, вскочити в гречку! (П. Куліш); — Чого це т