СИЧ

стари́й сич, жарт., перев. лайл. Про старого, з багатим життєвим досвідом, часто відлюдкуватого чоловіка. — Бач, який батько? — пошепки сказав Остап Андрієві.— Все старий сич знає, а прикидається (О. Довженко).

як (мов, ні́би і т. ін.) сич, зі сл. наду́тися, наду́тий і т. ін. 1. Дуже, надзвичайно. Увесь обід він (папа) був таким, мало що їв і, як сич, надувшись, сидів (Панас Мирний); Цар цвенькає; А диво-цариця, Мов та чапля меж (між) птахами, Скаче, бадьориться, Довгенько вдвох похожали (походжали), Мов сичі надуті, Та щось нишком розмовляли — Здалека не чути (Т. Шевченко); Сидів (Середа) у машині надутий, мов сич, і в думці робив «рознос» Хорошкові та Несвітайлу (В. Вільний). 2. зі сл. ходи́ти, бу́ти і т. ін. Невеселий, похмурий. Подобалась і вона Федорові, і узяла думка безжурну парубочу голову, ходить, як сич, повісивши носа (Панас Мирний).