СЕРЦЕ

(аж) душа́ (се́рце) раді́є (ра́дується) у кого і без додатка. Хто-небудь дуже задоволений чимсь, відчуває радість, насолоду, втіху від чогось. — Як стрінуся з просвіченим (освіченим) чоловіком, то в мене аж душа радіє (І. Нечуй-Левицький); Надворі лютує зима-лихоманка, А в мене у хаті щебече веснянка, Аж серце радіє (Л. Глібов); Ой як вона заспіває,— село розлягає… Ой як вона засміється, душа радується (Нар. лірика).

(аж) кра́ється се́рце (душа́) чиє (чия), у кого, кому і без додатка. Хто-небудь дуже переживає, страждає. Коли їм удалося Бенедя протверезити, то так утішалася (мати), мов дитина: заскакує коло нього, і цілує, і плаче, і йойкає, так, що аж серце крається чоловікові (І. Франко); — Краю мій рідний, зневажений краю! Де ж те сподіване щастя твоє? Крається серце від болю, одчаю, Як тільки долю твою нагадає (М. Вороний); Ох, Боже, Боже… Боже милосердний, нехай іде… Від цього наше горе не буде більшим і наше серце не буде менше краятись… Нехай іде… (Т. Осьмачка); Краялося її серце, коли бачила, як танки з чорними хрестами на бортах підмінали під гусениці золотоколосу пшеницю (З журналу); Краялись душі хлоп’ятам від жалю (О. Гончар).

(аж) се́рце (душа́) тремти́ть (трепе́че, трепе́четься) чиє (чия), в кого і без додатка. Хто-небудь дуже хвилюється з приводу чого-небудь. (Орися): Я коня напуваю, а сама боюсь і глянуть на його, а серце так і тремтить… (С. Васильченко); Веселенько нам (дівчатам),— аж серце трепече (Марко Вовчок); Енея серце трепетало, Воно о сині віщувало (І. Котляревський); Перед скелею сріблиться течія .. Як тут гарно!.. Аж тремтить душа моя! (А. Кримський).

(аж) холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); (аж) холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок). 2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його (Кирила Івановича) холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);

без се́рця. 1. Жорстокий, безжалісний. Ще треба буде одну ніч ночувати у того чоловіка без серця (І. Франко). 2. Безжалісно, не шкодуючи нікого, нічого. Без серця і без жалю, Без сльози гіркої Поспішає розбіяка До здобичі свої (своєї) (С. Руданський); Мерщій снігами, Казбеку, замети — молю — І порох мандрівний світами Розвій без серця і жалю (М. Зеров). 3. Не гніваючись або без злості; пересердившись. — Скажи, хлопе,— .. без серця звернулася вона до Івасикового батька,— ти навіщо паскудиш мій ліс? (Д. Бедзик).

бра́ти / взя́ти за ду́шу (за се́рце) кого і без додатка. Хвилювати, тривожити, зворушувати кого-небудь чимсь. Пісні наші беруть за душу, а вечорами .. линуть стандартні, без цвітіння, мелодії, ритми (З журналу); Багато чув і я невчених співаків. Що пісня в них було жаріє, іскриться, За серце беручи (М. Рильський); // Охоплювати кого-небудь (про почуття). Мати стогне, а Харитю живий жаль бере за серце (М. Коцюбинський).

бра́ти (прийма́ти) / взя́ти (прийня́ти) (бли́зько) до (свого́) се́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний). 2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); (Едіта:) Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́ти (хапа́ти, хвата́ти) / взя́ти за се́рце (за ду́шу) кого і без додатка. 1. Дуже розчулювати, хвилювати кого-небудь. Горький дуже Вам вдячний за книжки, каже, що така чемність хапає його за серце (М. Коцюбинський); Все дужче й дужче бринить рідна мелодія, все голосніше озивається із-за перегородки пісня, хапає за душу, кличе Вутаньку до себе (О. Гончар); (Іван:) Дзвенять вони (пісні) сумні та жалібні по лугам (лугах) та садочкам (садочках) і за душу хватають (С. Васильченко); // Охоплювати кого-небудь, оволодівати кимсь (про почуття і под.). Жакет, в якому Поліна приїхала до міста, досі зберігав запах рідної хати. Жалісний щем взяв за серце ще дужче (А. Хорунжий). 2. Впливати, діяти на кого-небудь; дурманити, п’янити. Іван робив короткі, пожадливі затяжки, в грудях хрипіло від того ерзацевого зілля, бо нікудишнє, не брало воно за душу (З газети).

(важки́й) ка́мінь да́вить ду́шу (се́рце) кому. Хтось перебуває в гнітючому настрої, дуже страждає, переживає і т. ін.; кому-небудь дуже важко. Вона нічого і не спитала у доньки. Важкий камінь давив їй душу (Я. Баш). ка́мінь на се́рце да́вить. Камінь на серце давить, вночі тривожні сни (І. Гончаренко).

вели́ке се́рце у кого. Хто-небудь дуже добрий, чуйний, здатний перейматися чиїмись переживаннями, горем. Спитала (Тамара) несміливо.— Зара?! — Очі Божени засиніли теплими вогниками. Вона довго підбирала слова. — У неї велике серце... (А. Хижняк). вели́кого се́рця. Йому можуть зустрітись люди великого серця, твердого сумління (О. Гончар).

вийма́ти / ви́йняти ду́шу (се́рце). 1. з кого, у кого і без додатка. Зворушувати, розчулювати кого-небудь. Вирізав фото, повісив над ліжком і щовечора, лягаючи спати, замалим не молився на нього. Красуня усміхалася — серце виймала! (А. Дімаров); Тільки б я не так заспівав, як співають наші співаки. Я б душу вийняв із слухачів своїм співом (Остап Вишня); (Мар’яна:) Ох, люблю я твої очі! Вийняли вони у мене моє серце (С. Васильченко). вийма́ти се́рденько. (Мавка:) Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає! (Леся Українка). 2. кому, з кого. Жорстоко, бездушно знущатися з кого-небудь або убивати когось. Не раз його (Стадницького) шабля і спис, добиваючись шляхетства, виймали душу зі своїх братів: у злобному тілі владолюбця легко прищепилися жорстокість вельмож і королів (М. Стельмах). 3. Завдавати кому-небудь страждань, клопоту і т. ін.; мучити. А в Антона була ще більша криза — боржники

ви́кинути (ви́креслити) з (свого́) се́рця кого. Перестати любити кого-небудь. В якій справі вона зайшла до Саїда, викинувши його з свого серця? (Іван Ле); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Н. Рибак).

вилива́ти / ви́лити (свою́) ду́шу кому, перед ким і без додатка. Щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов); Говорили всі, хто бажав перед представником центра вилити наболілу душу (І. Кириленко); Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко); // Висловлювати свої почуття, переживання. Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношіка (Г. Хоткевич); // Досхочу наговорюватися; виговорюватися. Чоловік мав потребу вилити комусь душу.. Бачить, п’яний іде — підійшов і давай розповідати йому (Укр. анекдот); — Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей.

вирива́ти / ви́рвати з се́рця чийого, кого і без додатка. Примушувати кого-небудь забути щось або когось. Важко з серця виривати Твою пісню Голосну! (Л. Дмитерко); (Орест:) Мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти (Леся Українка); В цю тяжку для мене хвилину я знайду в собі сили, щоб вирвати тебе, осоружного, назавжди з свого серця (І. Цюпа).

відбира́ти / відібра́ти се́рце (й ду́шу) у кого і без додатка. Позбавляти кого-небудь спокою, душевної рівноваги. — Не бачу перед собою його смуглявий вид, привиджуються його чорні очі, неначе він .. одібрав серце й душу (І. Нечуй-Левицький).

віддава́ти / відда́ти (і) ру́ку (і се́рце) кому, заст. 1. Одружуватися з ким-небудь. Що дівчина нерадо віддає свою руку вдівцеві, се річ зовсім природна: сили вдівця вже зужиті, надломлені, чуття застигло (І. Франко). відда́ти і се́рце і ру́ку. Я їй віддав і серце й руку (В. Сосюра). 2. чию, чиє. Погоджуватися на одруження з кимсь. На цьому місці, де ви доказали свою любов такими доводами, я віддаю вам руку своєї коханої єдиної дитини (І. Нечуй-Левицький).

віддава́ти / відда́ти се́рце. 1. кому. Щиро, віддано любити когось. Франко оддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто в “поті чола” добуває хліб (М. Коцюбинський); — На крайнім порозі життя оддав старий своє, літами та негодами побите, серце малій дитині! (Панас Мирний); Іншим уявлявся нам той, кому б випало щастя постукати в Надьчине вікно й кому вона віддала б своє серце (О. Гончар). 2. Робити що-небудь або працювати з великою любов’ю. (Годвінсон:) Всяк різьбяр і будівничий... серце своє віддає, аби вдати гаразд покрасу... (Леся Українка).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати (Надія) (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); (Хвора:) Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка). 2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу,

від (з) (усього́) се́рця. 1. Щиро. Як добре, що існує Нароч, Як добре, що Дніпро дзвенить, Як слова милого “товариш” З усього серця не любить? (М. Рильський). 2. Нестримно. Співаючи пісню, од серця голосить (дідусь) і до плачу доводить (П. Куліш); Оксен .. уже давно забув той день, коли весело, від усього серця сміявся (Григорій Тютюнник). 3. Дуже сумлінно, з надзвичайною старанністю. — Добре підкували, від серця,— запевняв буковинець на прощання.— Хай не зітруться підкови, хай не підіб’ються ваші коні (О. Гончар).

відігріва́ти / відігрі́ти се́рце (ду́шу) чиє, чию. Заспокоювати, втішати кого-небудь співчуттям, ласкою тощо. — Ви мене привітали, як рідні; моє серце, мою душу одігріли... (Панас Мирний).

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) (свого́) се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); (Харко:) Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

відкра́яти від се́рця що і без додатка. З великим болем віддати щось особливо дороге. Мені не дали стипендії, і перші два роки я перебивався уроками, а батько мій навіть продав десятину землі. Відкраяв од серця (О. Довженко).

відкрива́ти (розкрива́ти) / відкри́ти (розкри́ти) ду́шу (се́рце) кому, перед ким і без додатка. 1. Відверто, щиросердно ділитися з ким-небудь своїми заповітними думками, переживаннями, намірами і т. ін. Йдемо, значить, потихеньку стежиною обабіч асфальту і говоримо .. Зіна геть чисто відкриває душу мені (В. Логвиненко); — Ні, я радист.., в обличчя не бачу свого співрозмовника, а по голосу відчуваю, перед ким можна відкривати душу, а для кого, то й кода забагато... (П. Інгульський); Оце коли не Настя біжить до Параски, то Параска до Насті, .. обидві, посідаючи, ведуть свою розмову, розкривають свою душу одна другій (Панас Мирний); Вона була рада приходові Катерини, бо не мала тут ні рідних, ні добрих знайомих, не було з ким поділитися своїми думками і не було кому відкрити свою душу (С. Чорнобривець); Хочеться йому (Йосипові) до батька доступити, хочеться йому .. відкрити своє серце, а може, й зглянеться, а може, й зв

відкри́те се́рце у кого. Хто-небудь прямий, щирий, відвертий у стосунках з людьми. Він (Сеспель) вірив Пакришневі, знав, що той каже правду, бо упевнився, що у своєму житті не зустрічав сердечнішого друга, людини з таким щирим і відкритим серцем (Ю. Збанацький).

відлягло́ (відійшло́) від се́рця (від душі́, на се́рці, на душі́) у кого, кому і без додатка. Хто-небудь відчув полегшення, спокій, перестав тривожитися, хвилюватися. Після сварки тільки поріг переступить важко, а переступив — і помирився! .. Тепер від серця відлягло і зовсім полегшало (І. Тобілевич); — У дівоньки відлягло від серця. Сперш думала — спровадить Стефана, як того сватача... А хлопець той, коли правду казати, і непоганий (В. Большак); У Маслова відлягло від душі, він зрозумів: товариство прийняло його до свого школярського гурту (Ю. Збанацький); Пішов (Мина), і всім ніби аж відлягло від душі (О. Гончар); У Серафими Ігнатівни відлягло на серці (Ю. Мокрієв); Відлягло на душі й полегшало, бо ти вже бачив саму Василинку, схожу на пшеничний колосок (Є. Гуцало); В неділю чи в свято вийде Олександра на музики, впірне, мов у море, в юрбу веселої, безжурної челяді, задивиться на парубочу красу, і відійде трохи від серця

відпочива́ти / відпочи́ти (спочи́ти) се́рцем (душе́ю). Заспокоюватися чим-небудь; знаходити душевний спокій в чому-небудь. Шкода йому стало того давнього, на котрому він серцем одпочивав; шкода стало дитячих літ (Панас Мирний); Спасибі тобі, велике спасибі за лист. Я хоч на хвилину спочив душею (М. Коцюбинський).

відта́нути (відійти́) се́рцем (душе́ю). Перестати сердитися, гніватися, ображатися на кого-небудь. Тато уже перегорів, відтанув серцем (А. Дімаров); Навіть в цей вечір, коли її руки так трепетно брали свій атестат зрілості та срібну медаль, не стала дочка по-справжньому веселою, не відтанула душею, не забула, видно, вчорашньої сварки з ним (О. Гончар); Допитливих очей Чучка Олексій не витримав і ще густіше почервонів. — Говори, — трохи відійшовши серцем, зажадав секретар райкому (В. Логвиненко); // Стати добрішим, чуйнішим. Уснопкувала.., як на виставку,— моторна в’язальниця. І — чого раніш майже не було — раптом відтанув душею, ворухнулося в ньому щось тепле, родинне (О. Гончар). відта́нути в душі́ у кого. Видно, щось відтануло в душі у Васькова, що він вирішив заговорити з Варварою (Л. Первомайський).

від щи́рого се́рця. 1. перев. зі сл. цілува́ти, віта́ти і под. Палко, гаряче. Кинулась до його, як дитина, обняла і пригорнулась, а Павло обняв і поцілував її від щирого серця (П. Куліш); — Вітаю од щирого серця панну Гризельду! — промовив князь Домінік (І. Нечуй-Левицький). 2. зі сл. каза́ти. Відверто, чистосердечно, не приховуючи нічого; чесно. Що ж їй тут казати? Вона від щирого серця тут і каже: “Як же вас ще полюбити?” (Г. Квітка-Основ’яненко); Від щирого серця кажу вам: ви — ідеальний батько (Л. Яновська). 3. зі сл. пла́кати, рида́ти і под. Нестримно. Володько довго та хоробро змагався зі спазмами плачу, .. Довго стискав свої тремтячі уста і ціпив зуби, .. не втримався, захлипав і заревів від переповненого і щирого серця (У. Самчук).

віщу́є се́рце що. Хто-небудь відчуває наближення певних подій (перев. неприємних). Чогось їй було сумно, чогось було журно. Наче віщувало серце якесь лихо несподіване (М. Коцюбинський); — Щось Олекса забарився,— зітхнула Ярина. ...— А може, хоче заробити велику купу червінців. От серце віщує, що скоро почуємо про нього,— казала веселенька сестра (М. Лазорський).

вклада́ти / вкла́сти се́рце у кого. Виявляти любов до кого-небудь, піклуватися про когось. — Та який батько, яка мати вкладе стільки серця у якогось свого Ягідку, скільки вкладе в тебе Вітчизна! (О. Гончар).

воло́дар дум (і серде́ць). Особа, яка має великий вплив на сучасників і привертає до себе увагу своїми ідеями, діями і т. ін. О Арсеньєв!.. Він бог цілого цього експресу, цілого цього світу. Володар дум і сердець. Він панує тут, як ніколи не панував там — у тій неймовірно казковій, відкритій ним країні, що зробила його ім’я девізом і прапором всіх мандрівників і всіх — ось таких — конкіскадорів (І. Багряний).

вража́ти / вра́зити (в са́ме) се́рце кого, чиє. Завдавати кому-небудь великих страждань, душевного болю. Вона зараз впізнала того, що недавно вразив її в саме серце (І. Нечуй-Левицький); // Дуже хвилювати, тривожити. Вони (згарища) дивно якось вражали її серце (І. Франко); З одного червоноармійця сповзла шинель, і жовтий лоб, неприродно випуклий і кістлявий, вразив комбрига в саме серце (Ю. Бедзик).

всім се́рцем; всіє́ю душе́ю. 1. зі сл. люби́ти. Щиро, гаряче. Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами!.. (В. Сосюра); — Любиш думкою, любиш помислами своїми… ні, ти (Марусю) люби всім серцем своїм, всею (всією) душею своєю (Панас Мирний). 2. зі сл. співчува́ти, розумі́ти і под. Цілком, повністю, до кінця. Він співчував їм всім серцем і сам радо пішов би в дружину, коли б не його немолоді вже літа (О. Довженко); Знала (Марта), всім дівочим серцем розуміла, що добре хлопцеві з нею (М. Стельмах).

встроми́ти (да́ти, всади́ти і т. ін.) ніж (ножа́) в спи́ну кому, несхв. Вчинити, зробити щось підступне щодо кого-небудь. Ні, вбивця нашої дочки, ви хочете сховатися серед нас! Щоб слушної для вас хвилини встромити ніж нам у спину... Не вийде! (Ю. Яновський); Взяла (Катря) наше ковалівське прізвище і на таку ганьбу його кинула? Ножа мені в спину дала (В. Кучер). встроми́ти ножа́ в се́рце. — Оце ж ти мені ножа встромив у серце! — заплакала Пріся. — Ти ж воював уже десять років, а чого досягнув? (А. Кащенко).

вхопи́ти за се́рце (за ду́шу) кого. 1. перев. чиє (чию). Глибоко зворушити, вразити, схвилювати кого-небудь. — Поскочив він до неї; а од неї так сяє, що й приступить не можна. Забув князь і про свою челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовная краса (П. Куліш); У старого пана, що сидів при столі, підперши сиву голову, бризнули з очей сльози, густі, грубі, як горох, і закапали на стіл. Візника вхопили вони за серце (І. Франко); Вирішив написати .. оповідання, щоб вхопило за вчительське серце (С. Васильченко); За душу прямо вхопило... Ну й видавило важку сльозу... (В. Козаченко). 2. Повністю заволодіти ким-небудь (про почуття). І така мене досада за серце вхопила (Панас Мирний); Він навіть зупинився на хвилинку, тільки на хвилинку. Скажена лютість вхопила його за серце (М. Коцюбинський).

вціля́ти / вці́лити в (са́ме) се́рце кому. Боляче вражати кого-небудь, зачіпаючи те, що його хвилює. Удова засміялась: “Що се ти?.. Чи козака боїшся?” Так мені сим і вцілила в серце (Ганна Барвінок).

вчува́ти / вчу́ти се́рцем. Здогадуватися про щось підсвідомо, інтуїтивно. Серце моє поривалось з ним (генієм) линуть. Він же поглянув журливо на мене і серцем я вчула, Що у небесні простори не сила моя полину́ти... (Леся Українка).

гадю́ка (га́дина) ссе ко́ло се́рця у кого. Хто-небудь постійно переживає, непокоїться, мучиться у зв’язку з чимсь. Гадюка ссе коло серця у матері — не спить, переживає вона за сина (З газети).

гаря́че се́рце у кого і без додатка. Хто-небудь сповнений пристрасті, здатний на сильні почуття. В той самий момент, коли одірвали Марусю од Василя, вона почула, яке то гаряче любляче серце, який він рідний (Г. Хоткевич).

гаря́чий се́рцем. Запальний, пристрасний. Гарячий серцем, світлий головою, простий лицем, з усмішкою ясною, він (О. Бойченко) і тепер стоїть переді мною, немов живий, такий, як був тоді (І. Гончаренко).

гі́рко на се́рці (на душі́) кому, у кого. Кому-небудь нестерпно прикро і хочеться плакати, ридати. Мотрі зробилося так тяжко на душі, так гірко на серці, що вона аж не всиділа .. встала .. та так і залилася сльозами (Панас Мирний).

гніти́ти се́рце (ду́шу). Виклика́ти тяжкий настрій, болісне відчуття. Моє серце слізьми повне, Щось важке, щось невимовне Гнітить душу без кінця (П. Грабовський).

гори́ть (горі́ло) бі́ля се́рця у кого, безос. Хто-небудь дуже переймається чимсь з якогось приводу. У нього горіло біля серця, і він хотів іти мерщій додому. І швидко потюпав до своєї хати. — А все ж кортить знати, за що така честь Розумам? — Он пан дяк іде, може, той знає (М. Лазорський).

грі́ти ко́ло се́рця що. Потай виношувати (якісь плани, наміри і т. ін.); замишляти. Грів (чоловік) коло серця свої хижацькі заміри (Панас Мирний); Він носив і грів коло серця свою найзаповітнішу мрію, сказати про яку не наважувався нікому (З журналу).

грі́ти се́рце (ду́шу) чиє (чию). Тішити, заспокоювати і т. ін. кого-небудь. Будуть десь загибати (люди) по сибірських пустелях, а їхні серця грітиме віра… (І. Багряний); Гріли душу спогади про дитинство, про рідний край, про ті далекі, щасливі роки… (З журналу).

дава́ти / да́ти во́лю се́рцю. 1. Дозволяти собі розчулюватися, віддаватися своїм почуттям. Дай серцю волю — заведе в неволю (Укр.. присл..). 2. Не стримувати свого гніву; обурюватися. Чіпка випив другу чарку… Посоловіло в віччю; вдарило в голову… Він заходив по хаті; розпустив язик; дав волю серцю — став батькувати, лаятись… (Панас Мирний).

дави́ти ка́менем (на се́рце (гру́ди)). Викликати тяжкий душевний стан, невеселий, гнітючий настрій; гнітити. Гірко йому (Петрусеві) на душі, важким каменем давили слова Шестірного, та й нікому і розважити, нікому одвести думки від глибокої образи (Панас Мирний); Безрадісні події на фронтах, туга по Україні, яку вже топтали німецькі фашисти, каменем давили на серце (П. Панч); Якесь важке, гнітюче почуття каменем давило груди (О. Донченко).

да́ма се́рця перев. чийого. Кохана жінка. — Я чую над нами подих середніх віків: сей лицар грає на бандурі, дама його серця виходить на замкову башту (І. Нечуй-Левицький); Олександро Вікторівно! Ви мене ображаєте! Ви добре знаєте, що у мене тепер одна-єдина дама серця (Леся Українка).

добира́тися / добра́тися до се́рця (до душі́). 1. чим і без додатка. Глибоко вражати, хвилювати, зворушувати, бентежити. Вона (Христя) чула, як той прикрий погляд пронизував її наскрізь, добирався до серця (Панас Мирний). добира́тися / добра́тися до само́го се́рця. Байда говорив з ним, мов старший брат, заглядав у вічі, добирався своїми теплими словами до самого серця (Д. Бедзик). 2. Добрим ставленням, увагою заслуговувати чиєсь довір’я, викликати на відвертість. Бачура відчув: до душі цієї людини добратися можна (М. Чабанівський). 3. Лестощами, догоджаннями, вихваляннями і т. ін. добиватися від когось доброго ставлення, уваги; підлещуватися. — Образи образами, а церква церквою — лисицею добирався до жіночого серця (управитель). — Який тепер у нас батюшка розумний (М. Стельмах); Отак пританцьовуючи і посміхаючись, проголошуючи тости і випиваючи без тостів, Лигун добрався до серця дівчини (М. Чаба

до́бре се́рце у кого. Лагідний, доброзичливий характер. Подруги в Уляні душі не чули. Любили в Уляні щиру душу, добре серце (Панас Мирний); — Може, поїдемо назад у Хвощівку? Хай ви колись відцурались від дітей, але ж не такий Данило ірод, щоб від матері старої відцуратись! Я з ним побалакаю, а з Христею без балачки обійдемось, у неї добре серце (Є. Гуцало).

до глибини́ душі́ (се́рця), зі сл. вра́зити, схвилюва́ти і под. Дуже, надто, надзвичайно. Доля Тараса Григоровича (Шевченка) вразила хазяїв до глибини душі (З. Тулуб); Нема людини в світі, якої не схвилювали б до глибини душі ці листівки (з фашистської неволі) (Ю. Яновський); — А ви говорите! — скрикнув бідолаха Василь, уражений до глибини серця такою бесідою (І. Франко).

доклада́ти / докла́сти душі́ (се́рця) до чого і без додатка. Ставитися до чого-небудь з особливою увагою, любов’ю, старанністю; робити щось щиро, самовіддано. — Цікаво, а якби дикий мак тут посіяти? — запитує Порфир.— Він би прийнявся?..— Все прийметься, аби тільки з любов’ю,— весело каже інструктор.— Женьшень і той виросте, якщо душі докладеш (О. Гончар); Такі гарні рушники на стінах у баби Ївги. До кожного вона серця свого доклала (З усн. мови).

допіка́ти (дошкуля́ти, дійма́ти і т. ін.) / допекти́ (дошку́лити, дійня́ти і т. ін.) до живи́х печіно́к (до живо́го, до (живо́го) се́рця і т. ін.) кого і без додатка. Дуже зачіпати, боляче вражати кого-небудь, торкаючись чогось найболючішого. За візком уїдливі Копитькові діти бігли, допікали до живого серця (Я. Качура); Допік, дозолив до живих печінок (Укр.. присл..); От тільки покійна свекруха було не раз допече до живого, та й то: я було змовчу (Леся Українка); (Параска:) Хочу сердитися й буду!.. Бо ви мене до живих печінок дошкулили!.. (Б. Грінченко); — Слова Ступакової дійняли Сиволапа до живого (Д. Ткач); — Доїли ж ви мене до живих печінок! ..— сварилась (Мася) (А. Свидницький); Тут Демчиху, мабуть, допекло до серця, бо аж засичала (Марко Вовчок).

дохо́дити / дійти́ до се́рця (до душі́) кому, чийого (чиєї) і без додатка. Хвилювати, зворушувати, боляче вражати, тривожити кого-небудь. Та жалібна пісня доходила до серця, вимовляла якусь втрату, якийсь смуток та жаль (І. Нечуй-Левицький); — Коли вода камінь пробиває, а то щоб живе слово не дійшло до душі,— одказав Петро (Панас Мирний).

ду́мкою (мрі́ями, се́рцем і т. ін.) ли́нути (леті́ти) до кого—чого, куди. Пориватися, прагнути до кого-, чого-небудь, кудись. Добру хвилину стояли вони мовчазні .. і линули думкою в майбутнє (О. Довженко); Хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками сюди (О. Гончар); Думкою лине до сина (М. Стельмах); Галя звернула до хутора. Думкою летіла поперед себе. Нарешті вона довідається, де її рідні (Ю. Збанацький); Кожне дитя Мріями лине в широке життя! (С. Олійник); А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну (Т. Шевченко). всіма́ ду́мами леті́ти. Він солодко вкладається на ліжко, всіма думами летячи до Уляни (М. Стельмах). в ду́мці ли́нути. Летіть, хмари, в край південний, Там у мене рідна хата; ..Сам туди я в думці лину, Хоч мене там і забули (П. Грабовський).

душа́ приста́ла чия; се́рце приста́ло чиє, до кого—чого і без додатка. Хто-небудь уподобав, полюбив когось, щось. Навіки пристала душа моя до тієї жінки,— на зріст невисокої, тихої і лагідної за вдачею, великої трудівниці, яка мала велике серце і любила всіх людей (З газети). приста́ла ду́шка. Полюбила такого, Що не має нічого: Нема свитки, ні кожушка, Та пристала моя душка (Укр.. пісні). душе́ю приста́ти. Роман зразу пристав душею до тих книжок, любив їх читати і докладно розказував потім у школі те, про що читав (І. Нечуй-Левицький).

душа́ (се́рце) не лежи́ть чия (чиє), до кого—чого і без додатка. Хто-небудь не має інтересу, не відчуває прихильності, симпатії і т. ін. до кого-, чого-небудь; хтось або щось не подобається. Не скрию (не приховаю) від Вас,— підходили до мене тутешні знайомі запитувати про святкування. Я одповів, що це все дурниця, до якої не лежить .. моя душа (Панас Мирний); — Ініціативний інженер,— похвалив (Сахацького) Колодуб.— Не лежала спочатку моя душа до нього,— в задумі вимовив Степан Гаврилович (Л. Дмитерко); // Хто-небудь не має бажання робити щось через антипатію до когось—чогось або відсутність внутрішнього спонукання. — Ти повинен піти (на заручини), Миколо. — Душа не лежить,— одбивався Микола (В. Кучер). душа́ (се́рце) лежи́ть до кого—чого. Змалечку в Гната душа лежала до машин (С. Чорнобривець); Вона любила обох синів, але серце її чомусь більше лежало до молодшого сина Уліба (С. Скляренко); — Допомагати можна тому, у

душа́ (се́рце) не на мі́сці чия (чиє), у кого і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані тривоги, занепокоєння, дуже хвилюється, переживає. Їде Федір за паном у двір — серце тремтить, душа не на місці (Панас Мирний); — Сказав ти — до Варивона йдеш, а серце моє непокоїлось .. Примічала перед цим: не на місці душа твоя (М. Стельмах); — Пішов і я,— каже Михайло,— три кілометри пройду, а там Савка дасть мотоцикл, миттю буду на МТС… У мене серце не на місці (Ю. Яновський); — Та скажи ж ти мені, нарешті, чортів пакіл,— раптом вибухнув Кочерга,— я ж бачу, що в тебе серце не на місці (В. Собко). душа́ на мі́сці. Вся сім’я вмісті (разом) й душа на місці (Укр.. присл..).

душа́ (се́рце) переверта́ється / переверну́лася (се́рце переверну́лося) чия (чиє), у кого. 1. Хто-небудь відчуває гострий жаль, переймається співчуттям до когось—чогось. (Ганна:) І повіриш, Арсеньку, у мене так просто душа перевертається од усього цього. І давно уже я пішла б од них, коли б не Оля (З. Мороз); Хведір став навпроти неї, прикро подивився своїми засмученими очима .. У Христі серце перевернулося, сльози затремтіли на очах (Панас Мирний). 2. від чого. У кого-небудь виникає гостре відчуття огиди до когось—чогось. — Як бридко ти промовив сі слова! Душа моя од їх (них) перевернулась! (Леся Українка).

душа́ (се́рце) рве́ться. 1. чия (чиє), у кого і без додатка. Хто-небудь дуже переживає за щось, страждає від чогось. Разом з піснею (Вутанька) вже мовби переливалася в інший, нетутешній світ. Ллються сльози, рветься душа; а вона виводить все вище й вище (О. Гончар). се́рце рве́ться з жалю́ (від розпу́ки). — Сльози течуть по його обличчю, серце маленьке рветься з жалю, а Дмитрик біжить усе далі і нічого не бачить перед собою (М. Коцюбинський); Андрій стояв ні живий, ні мертвий, видно було, що серце його рвалось від розпуки (Ю. Збанацький). 2. куди, за ким—чим, до кого—чого. Хто-небудь нестримно прагне кудись, до когось—чогось. Душа його (художника) рветься на південь (М. Коцюбинський); Серце мліє, смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо немає для неї притулку на землі (О. Стороженко); Те, що вчора здавалось особливо принадним, сьогодні втрачало свою красу, і вже до іншог

душа́ (се́рце) розрива́ється (рве́ться) на́дво́є (навпі́л) у кого, чия (чиє) і без додатка. Хто-небудь дуже страждає від суперечливих почуттів, від неможливості вирішити щось, допомогти чимсь і т. ін. — Куди мені пристати? — крикнув Саїб,— що маю робити? Душа моя розривається надвоє! (І. Нечуй-Левицький); Вона (Пріська) чує голос Пилипів; вона баче (бачить) його безпомощного (безпомічного), як він ховає одубілу голову в сніг .. серце її рветься надвоє (Панас Мирний). душа́ розрива́ється на дві полови́ни. У цю ніч Добринич відчув, .. що душа його розривається на дві половини (С. Скляренко). аж розрива́ється душа́ на́дво́є. (Прісцілла:) Руфіне, годі! догадуюсь .. і се мені так тяжко… мішаються всі почуття… так трудно… аж розривається душа надвоє… (Леся Українка).

душа́ (се́рце) скні́є чия (чиє), у кого, за кого і без додатка. Хто-небудь переживає, хвилюється за когось, тяжко страждає, охоплений почуттям жалю, туги і т. ін. Хвора, серед самоти, уперше пізнала (Солоха), що їй тяжко: душа .. скніла, серце нудилося (Панас Мирний); Немає в Середи тієї радості, душа чогось скніє, а з голови не сходять тривожні думки (Д. Бедзик); Ще в степу за селом все думав (Давид) про Тихона, і скніло серце за нього (А. Головко).

душа́ (се́рце) співа́є чия (чиє), у кого і без додатка. Хто-небудь перебуває в доброму, піднесеному настрої; радіє. Батько Дніпро тече собі спокійно, і ліси на горах стоять, як на картині художника,— просто душа співає од такої краси… (Ю. Яновський); Вона (Настуся) прагнула говорити якнайділовитіше, .. а в самої співала душа, оченята так і бризкали захопленням (Ю. Збанацький); Серце старого гірника співало, солодко щеміло від радісного передчуття (Д. Ткач). душа́ ті́шиться. Та втома солодка, після неї тішиться душа, а натруджене тіло краще спочине (І. Цюпа).

душе́ю і се́рцем. Самовіддано, щиро. Душею і серцем до Вас прихильний П. Рудченко (Панас Мирний).

(живце́м) відрива́ти / відірва́ти від се́рця (від се́бе) кого, що. Дуже тяжко розлучатися з ким-небудь близьким або покидати, віддавати що-небудь особливо дороге. Мусить вона (Яресьчиха) розлучатися з сином, з дочкою, живцем відриваючи їх від серця (О. Гончар); Хоч серце боліло іншим, але прощався і з кабінетом. Відчував (Василь), як відриває щось від серця (Ю. Мушкетик).

завмира́ти / завме́рти се́рцем (душе́ю). Дуже хвилюватися, переживати (з переляку, від захоплення, тривоги і т. ін.). Андрій зайшов на ґанок і, завмираючи серцем, натиснув на клямку (І. Багряний); Він знав напам’ять майже всього “Кобзаря”, читав його, коли на душі було важко, читав і .. завмирав душею, весь палав і хвилювався (Ю. Збанацький).

заворуши́лося се́рце чиє, у кого і без додатка. У кого-небудь виникло почуття кохання, хто-небудь відчув потяг до когось. — Душа вся стривожена. Серце одразу заворушилось. Яка краса в тих чорних кучерях та смуглявих рум’янцях! ..— подумала Гризельда (І. Нечуй-Левицький).

загляда́ти (зазира́ти) / загля́нути (зазирну́ти) в ду́шу (в се́рце) кого, кому, чию (чиє). Намагатися зрозуміти почуття, думки, сутність і т. ін. кого-небудь. Схотілось мені заглянути в душу старого, чи справді охолодили її так літа .., чи усе .. справді вже заглухло, висохло і порепалось, як той степ в довгу засуху (О. Стороженко); А хочеш любові людям — то в серце їм заглянь (А. Малишко); (Грицько:) Ще раз у власне серце зазирну; І якщо там Маруся переважить, Зроблю, як кажеш, відсахнуся Галі І до Марусі старостів зашлю (В. Самійленко). подиви́тись у ду́шу. (Лео Ерліх:) Тепер ви бачите, панове, що значить талант. .. І ніхто зрячий не побачив цього таланту. Бо зрячі дивились на шкіру, а сліпий подивився в душу (І. Кочерга).

загра́ло се́рце чиє, у кого. Хто-небудь відчув радість, піднесення, задоволення і т. ін. Ломницький .. згадав, що зараз побачиться з Марусею і його серце заграло (І. Нечуй-Левицький); Заграло серце у вівчарів, заблеяли (забекали) вівці, учувши пашу… (М. Коцюбинський).

залоскота́ло ко́ло се́рця кого. Комусь стало приємно, радісно від чогось. Вони (привітання) такі щирі й хороші, що мене аж коло серця залоскотало, коли вичитав їх (М. Коцюбинський).

замути́ти се́рце (ду́шу) чиє (чию). Вивести когось зі стану рівноваги, дуже збентежити. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (І. Котляревський).

запада́ти / запа́сти в (саму́) ду́шу (в се́рце) чию (чиє), кому і без додатка. 1. Глибоко вражати когось,