СВІЙ

ба́чити да́лі свого́ но́са. Передбачати події, наслідки, бути далекоглядним. — Що, милуєшся?.. — А ти — ні? — А я ні. Бо бачу трохи далі .. Далі свого носа. Бачу, як боком вилізе оцим дурним головам панська худоба (А. Головко).

би́ти но́ги (рідше чо́боти). Іти, ходити куди-небудь, перев. даремно. — За селом, уже на вигоні .. він сказав: — Попрощаємось, мамо, чого вам бити далі ноги (Г. Коцюба); — Нема Тамари,— сказала (мати) відчужено.— До міста подалась.— Давно? — запитав він, уже жалкуючи, що марно бив ноги (Є. Гуцало); // Часто бувати де-небудь. — То чого ж маєш бити чоботи на наш куток? Тільки жениха мого, коли трапиться, відіб’єш? (М. Стельмах). би́ти свої́ми нога́ми. — Бачили б ви мене, коли б мала я сюди своїми ногами бити (Ірина Вільде).

болі́ти (уболіва́ти, пережива́ти і т. ін.) за свою́ шку́ру. Дбати лише про особисті інтереси, про себе, перев. нехтуючи інтересами інших людей. — Хіба ж то чоловік? Він заради вигідної служби з відьмою побратається. А думаєш, за людей вболіває? За себе! За свою шкуру боліє! (Григорій Тютюнник); — Ти за свою шкуру не переживай (С. Голованівський).

боя́тися своє́ї (вла́сної) ті́ні. Дуже боятися; бути занадто боязким, лякливим. — Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся (М. Коцюбинський); Десятирічку погнали з усіма вчителями в Німеччину. Залишилось тільки три перших класи та тихий Мандрика, що боявся власної тіні (О. Довженко); Заради кого я мав ризикувати? Заради оцих людців, які власної тіні бояться, які продадуть мене, не задумуючись (А. Дімаров).

бра́ти / взя́ти в свої́ ру́ки що. Очолювати що-небудь. Зазначу .. свою радість, що власне Ви взяли цю справу в свої руки, бо вже давно почувається пекуча потреба в упорядкуванню видань для люду (М. Коцюбинський).

бра́ти / взя́ти гріх (рідко гріха́) на (свою́) ду́шу (на се́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́ти гріх на ду́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети). 2. Чинити злочин, убивати кого-н

бра́ти / взя́ти на се́бе. 1. що. Зобов’язуватися, погоджуватися, вирішувати і т. ін. здійснити, зробити що-небудь самому, самостійно. Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович); — Дивлюся на вас і думаю: така ви молода і згодились піти на чужих дітей: взяти на себе клопоти з найтруднішими… (О. Гончар). бра́ти на свою́ ду́шу. Бери це на свою душу (Нар.. присл..). // Робити що-небудь, переважно замість когось вирішувати чиїсь проблеми. — Твої збитки, раз на те пішло, на себе беру,— розщедрився Плачинда. (М. Стельмах); — З твоїми копійками? — перехопив ініціативу Саунський — каву беру на себе! (А. Крижанівський). 2. кого. Опікати кого-небудь, займатися кимсь, чимсь. — А ніяких особливих обіцянок від нас ніхто не вимагає .. Взагалі, дозвольте мені словаків узяти на себе (І. Головченко і О. Мусієнко).

бра́ти / взя́ти на язика́ (на язи́к, на язики́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її (Іваниху) другі жінки взяли на язик за газету (що читає), то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́ти на язички́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́ти в свої́ язики́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно (тільки) превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

бра́ти / взя́ти (прийня́ти) на (свої́) пле́чі що. 1. Робити все самому, не обтяжуючи когось. Матуся у них в домі сильна, роботяща, з такою матусею не заживеш мозолів, усе бере на свої натруджені плечі (Ю. Бедзик); — Він усю виборчу справу на свої плечі взяв… (Панас Мирний). 2. Зобов’язуватися щось виконати, зробити. Беру нову ношу на плечі. Хай важче буде, але ж на серці якось гарно… (О. Гончар); — Хочу взяти добровільно на свої плечі додаткові обов’язки — вчасно закінчити ремонт тракторів (З газети).

бра́ти / взя́ти своє́. 1. Виявлятися на повну силу. Та весна брала своє, і навіть дощ прикрашав її (Ю. Яновський); Зарилися (подорожні) в сіно, незчулись, як їх припорошило. Холод взяв своє. Добрався до кісток (Д. Косарик); // Виявлятися сильнішим від чогось, перемагати. Соломія не тратила надії й навіть не дуже журилась. Молодість брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали досі, то вже тепер не загинуть (М. Коцюбинський); Його дужий організм потроху брав своє, і Данило, врешті, звівся на ноги (Л. Дмитерко). 2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про якесь почуття, стан і т. ін.). Сон таки своє бере (І. Котляревський); Всі троє знали ненадійність свого становища… Незабаром втома візьме своє (М. Трублаїні). 3. Позначатися на чому-небудь, виявлятися в чомусь. Він гордовито несе .. свою левино-кудлату голову, чорна блискуча грива його злегка сріблиться, але то не мороз її посріблив, то вік люд

бра́ти / взя́ти (свої́м) горбо́м що. Здобувати що-небудь ціною великих зусиль, важкою працею. — Ех, Никаноре. Дали ж тобі землю.— Дали, та взять її нічим. Горбом тільки й береш (І. Микитенко); А хто ж владає цим добром, що ви (сини) взяли своїм трудом, Своїм трудом, своїм горбом? (М. Рильський).

бра́ти / взя́ти свої́ права́. Утверджуватися в чомусь, виявлятися на повну силу. Завжди рани дістає колишнє, як нове бере свої права (М. Рильський).

бра́ти / взя́ти (свої́) слова́ наза́д. Відмовлятися від сказаного раніше. (Єпископ (до неофіта-раба):) Покайся, нечестивий, візьми назад слова ті необачні, бо гірш тобі на тому світі буде, аніж на сьому (Леся Українка).

бра́ти / взя́ти у (свій) ро́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́ти (прийма́ти) / взя́ти (прийня́ти) (бли́зько) до (свого́) се́рця що. 1. Болісно сприймати, переживати що-небудь. — Маріє, не бери собі того так до серця… Плачем лиха не виплачеш (Р. Іваничук); // Перейматися чимсь, співчутливо ставитися до чого-небудь. Мирослава .. дуже любила брата та і всю його родину. І інтереси їх близько брала до серця (А. Головко); Вислухуючи мої дитячі скарги, вона завжди близько приймала їх до свого серця, умовляючи мене не звертати на те уваги (Панас Мирний). 2. Ставитися до чого-небудь з інтересом, надаючи йому великого значення. Мудрість Данте Шевченко так близько бере до серця тому, що доля італійського поета схожа була на його власну (З журналу); (Едіта:) Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію. Він слів моїх до серця не приймає (Леся Українка).

бра́тися / взя́тися за своє́. Продовжувати робити щось, наполягати на чомусь. Вони знов узялися за своє? Гадають, що й цього разу їм минеться? (Ю. Шовкопляс).

вести́ своє́ (своє́ї). Настирливо триматися певної теми, повертаючись до тієї самої думки (у розмові). Брагун її (коняку) ніколи не підганяв, не сердився... Ніби граючись, помахував батіжком, вів своє: — То таке в мене діло, Михайле Кузьмичу... женюся, одним словом (Ю. Збанацький); — Літувати у нас добре. Хоч і роботи до біса, то зате весело дуже, — веде своєї Мотя (В. Козаченко); Видно, Кваша намагався перевести балачку на іншу тему. Але Гайсин уперто вів своєї (П. Панч).

вести́ свою́ лі́нію. 1. Послідовно домагатися здійснення чого-небудь наміченого. — А він хоче, щоб я кинула роботу й вийшла за нього. Ну, ото й не може втихомиритись, чіпляється, як реп’ях до кожуха.— Ось воно що, хлоп’яче діло! А ти свою лінію веди,— проговорив Канушевич (Г. Коцюба). 2. Настирливо триматися у розмові певної теми, не відступати від чогось. Микола вислухав батька, спитав: — А як це зробити?.. — Треба, Миколо, зробити, а от як — ти це мусиш знати краще мене,— вів свою лінію батько (М. Ю. Тарновський).

ви́везти (ви́тягти) на свої́х пле́ча́х. Виконати, здійснити що-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. І всю роботу — перенесення апаратури в сопках, розчистка тайги — вивезли (актори) на своїх плечах (О. Довженко); (Дремлюга:) Не такого я гарту! Ми на своїх плечах усе витягли і будемо далі тягти за всіх аж до могили (О. Корнійчук).

ви́кинути (ви́креслити) з (свого́) се́рця кого. Перестати любити кого-небудь. В якій справі вона зайшла до Саїда, викинувши його з свого серця? (Іван Ле); Може, Ольга забула про нього, викреслила з свого серця? (Н. Рибак).

виклада́ти / ви́класти (свої́) ка́рти кому і без додатка. Відверто розказати все, не приховуючи своїх задумів, намірів, планів. Явтух Каленикович помічає цікаві погляди ярмарчан, що фіксують його надто довгу розмову з жінкою, і одразу викладає карти (Ю. Яновський); (Буйко:) А ви ж як хотіли? Щоб до командира партизанського загону прийшла якась дівчина, від якогось лікаря і щоб він їй одразу й карти виклав? (Я. Баш).

викре́слювати (витра́влювати) / ви́креслити (ви́травити) з (своє́ї) па́м’яті (з (свого́) життя́) кого, що. Змушувати забути. Хотів викреслювати її (сторінку історії) геть з пам’яті, але не міг (І. Багряний); Вона навіть рахувала день свій з тої хвилі, коли могла врешті бути з о. Василем. Решту ж вона охоче викреслювала з свого життя (М. Коцюбинський); Один факт (для ілюстрації соціологічного спостереження), щоправда, був, він сам уписувався в те дослідження, але я волів його швидше забути, раз і назавжди викреслити з пам’яті (А. Дімаров); Ніякий час не витравить з пам’яті злочинства фашизму! (П. Автомонов).

вила́зити (виліза́ти) / ви́лізти зі своє́ї (вла́сної) шкаралу́пи. Цікавитися тим, що виходить за межі особистих інтересів. Вадим бачив, як люди починають вилізати з власної шкаралупи (О. Бойченко); — Університетські роки змусили мене вилізти з тісної своєї шкаралупи сільського школяра. Повіяло іншим життям, іншим духом (З журналу).

вилива́ти / ви́лити (свою́) ду́шу кому, перед ким і без додатка. Щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло. На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов); Говорили всі, хто бажав перед представником центра вилити наболілу душу (І. Кириленко); Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко); // Висловлювати свої почуття, переживання. Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношіка (Г. Хоткевич); // Досхочу наговорюватися; виговорюватися. Чоловік мав потребу вилити комусь душу.. Бачить, п’яний іде — підійшов і давай розповідати йому (Укр. анекдот); — Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей.

вино́сити (нести́) / ви́нести на свої́х пле́ча́х (на собі́). Виконувати тяжкі, відповідальні обов’язки, долати якісь труднощі і т. ін. самостійно, без чиєї-небудь допомоги. Головний тягар наступу в ці дні виносили на собі сапери (О. Гончар); Я сам учителював довгенько, починаючи з важкого дня для нашого народу та й для нашої школи 1919 року, я на власні очі бачив, яку многотрудну, воістину подвижницьку роботу несли на своїх плечах і сільські, і міські вчителі (М. Рильський); // Зазнавати на собі тягар чого-небудь. Те (погане життя), що було колись в Ковалівці, люди винесли на своїх плечах, бодай воно більше не верталося (В. Кучер); — Орали ми землю на коровах? Орали. Їли хліб пополам з половою? Їли. Винесли війну на своїх плечах? Винесли (А. Хорунжий).

випуска́ти / ви́пустити ві́жки з свої́х рук. Поступатися владою, керівництвом. Онися Степанівна, як стара господиня в домі, й не думала випускати з своїх рук господарських віжок (І. Нечуй-Левицький); З’явилась розгубленість. Доктор Гуль зорієнтувався, в чому річ, і вирішив не випускати віжок з своїх рук (Л. Дмитерко).

відда́ти / віддава́ти (свій) дух. Померти. Зморений, кволий, тут можу і зовсім я дух свій віддати — Вітром-бо дуже різким повіває з ріки на світанку (Переклад Бориса Тена).

відда́ти (покла́сти) / віддава́ти (поклада́ти) (свою́) ду́шу. 1. за кого—що, заради кого—чого. Пожертвувати собою чи бути готовим померти заради кого-, чого-небудь. — Стережись, Василино! Колись згадаєш мої слова. Я ж тебе люблю й ладен за тебе душу оддати (І. Нечуй-Левицький); — Жінка моя... Не думав я... ледащо... А проте — люблю її... душу свою віддав би за неї! (Панас Мирний); Заради подруги душу ладна віддати (Надія) (Я. Баш); Покохав Андрій Семена, як рідного брата, як батька, як неньку... Душу свою готов за нього покласти (М. Коцюбинський); (Хвора:) Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів (Леся Українка). 2. кому, чому. Витратити всю силу, всю енергію. Почувши про підпільну групу, Володя щиро радів, ладен був віддати організації всю душу (В. Козаченко); — Трактористи душу віддають роботі (П. Автомонов). відда́ти се́рце і ду́шу. Сей змінив на домівку і шану і владу,

відігріва́ти / відігрі́ти (ви́годувати) змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) (свого́) се́рця (за па́зухою), зневажл. Виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом. — А що, одігріли змію біля свого серця! — гукали перші неймовірці (Панас Мирний); Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: — Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич); (Харко:) Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже (Панас Мирний). ви́гріти змію́ за па́зухою. — Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір’я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).

вла́сними (свої́ми) рука́ми. Особисто, сам. Того ж (1846) Божого року, написавши тобі лист і гарненько власними руками оддавши на почту (пошту), поїхав собі в престольний град Москву (Т. Шевченко); Якби можна було весь обман… усю підлість… по всьому світу позбирати, то я власними руками визбирала б і спалила б на великому вогні (Є. Гуцало); — Не гордий (офіцер), таки сам своїми руками узяв та й посадив мене край себе (Г. Квітка-Основ’яненко).

все стає́ на своє́ мі́сце (на свої́ місця́). Обставини набувають визначеності або повертаються до попереднього стану. Він майже несвідомо, палкою своєю уявою вже відроджував поруйноване.. В нього там все ставало на своє місце (О. Гончар); Про себе думав, що дружина отямиться і все стане на своє місце (М. Ю. Тарновський).

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) (свого́) но́са ((сві́й) ніс) перев. у що, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється (Петро Андрійович), а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носа суне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й

вступа́ти (входи́ти) / вступи́ти (ввійти́) в (свої́) права́. Виявлятися повною мірою. Робочий будень ще не склав інструментів, але свято вже входило в свої права (О. Кундзич); Весна вступила в свої права (З журналу).

втра́пити на свою́ сте́жку. Зуміти визначити, знайти своє місце в житті. — Ні, не буде й хлібороба з тебе. І хлопець ніби не дурний, тільки, мабуть, на свою стежку не втрапить. Ну, спробуємо ще стельмахувати! (С. Васильченко).

вхо́дити / ввійти́ в (свою́) ко́лію. Повертатися до свого нормального стану, ходу, перебігу і т. ін. Проходили повз (містечко).. білі, червоні, махновці, петлюрівці... Виліплювали накази, оповіщали мобілізації, конфіскації, реквізиції... А потім знову все входило в колію (В. Еллан-Блакитний); — Тихе й просте життя сільського священика ввійшло в свою колію (М. Старицький); Все, здавалося, увійшло в звичайну колію, так ніби нічого й не сталося (В. Козаченко). ввійти́ в береги́. Скільки ще куль із-за рогу просвистить, поки все ввійде в береги і життя потече, як широка течія Дніпрова (О. Гончар).

гляді́ти свого́ но́са. Турбуватися, клопотатися лише про себе, не втручатися в справи інших. Наблизився (Віктор) до Олега: — Лучче (краще) ти б глядів свого носа (П. Автомонов).

гну́ти свою́ лі́нію (своє́). Уперто домагатися чого-небудь; наполегливо відстоювати, здійснювати щось по-своєму. Вони безсилі перед директором, який, прикриваючись інтересами колективу, гне свою лінію на шкоду іншим (З газети); — Доведеться його (ресторан) відкривати,— гне свою лінію їхній старший (З журналу); Горленко повільно й неухильно гнув своє (З. Тулуб).

го́лову (свою́) прихили́ти де. Знайти якийсь притулок, пристановище; влаштуватися десь. Прийдеш над сю гору,— пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки, щоб хоч де голову прихилить від палу… (Панас Мирний); — Доки живу — земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаній); — Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити..? (М. Стельмах); Хіба мало таких .. тиняється по світу, де б свою голову прихилити? (Панас Мирний).

го́ре (своє́) ми́кати, нар.-поет. Бідувати, поневірятися і т. ін. — Батько його з матір’ю рано померли, і залишився він сиротою микати своє горе на білому світі (Укр.. казки).

гра́ти очи́ма до кого і без додатка. Грайливо поглядати на когось, прагнучи звернути на себе увагу, викликати до себе інтерес. Грав (Йон) до неї очима та міцно тримав за руку (М. Коцюбинський); Віталикові, здається, не до сміху, бо Тоня все ще літає у вальсі.., грає очима до партнера, пускає бісики (О. Гончар); Як не грала очима (Настя), а він оминав її хату (Ю. Мушкетик); // Виявляти поглядом веселий, грайливий настрій. — Хай дивиться — не поживиться! — каже Марина, граючи веселими очима (Панас Мирний); Стояла Мотря й, граючи очима, ласкаво всміхалася (В. Винниченко); — Іч, яка ти сьогодні! — Яка? — радіє, грає очима і соромиться дівчина (М. Стельмах). гра́ти свої́ми очи́ма. Особливо часто він підходив до мене й грав своїми .. очима. Ця “гра” робила з нього майже мавпу, але він цього не помічав (М. Хвильовий). виграва́ти очи́ма. — А то що буде? — виграє очима Северин (Григорій Тютюнник).

дба́ти (ті́льки) про свою́ шку́ру. Намагатися робити що-небудь лише для себе; піклуватися про власні інтереси. — На кого не глянеш — усяке, мов звіряка, про свою тільки шкуру .. дбає (П. Куліш).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

держа́тися (трима́тися) (свого́) бе́рега. Дотримуватися своїх принципів, не збочувати; діяти розважливо, помірковано. — Мені здається, що Соломія з таких, що крутиться, вертиться й берега не держиться (І. Нечуй-Левицький); Усяк до чого-небудь вдався, Той робить те, другий — друге; Всяк свого берега й держався (Л. Глібов).

держа́ти (трима́ти) в свої́й кише́ні кого. Утримувати кого-небудь у повній (перев. матеріальній) залежності від себе. Що йому (Власову) дивитися на його (Василя), коли він усіх держить у своїй кишені? Дука та й годі (Панас Мирний).

держа́ти (трима́ти) в (свої́х) лабе́тах кого, що. 1. Ставити в повну залежність, неволити кого-, що-небудь; підкоряти. Не можна допускати, щоб бюрократ у своїх лабетах держав усю владу (З газети). 2. Повністю оволодівати ким-небудь, охоплювати когось (про почуття, настрої, душевний стан і т. ін.). Мене знову рвонуло встати. Аж хижий сон уже держав мене в своїх лабетах (С. Васильченко). держа́ти в свої́х ла́бах, діал. Здалося йому .. що якась важка змора, котра досі держала його в своїх лабах, відступила від нього і позволила йому віддихнути свобідно (І. Франко).

держа́ти (трима́ти) ко́ло свого́ по́яса кого. Дуже пильнувати, оберігати кого-небудь, не відпускаючи від себе. — Чим же я винна? — з плачем вимовила вона (Горпина). — Не держати ж мені його (сина) коло свого пояса, не водити на уривочку, мов щеня (Панас Мирний).

диви́тися да́лі сво́го но́са. Мислити масштабно, з перспективою на майбутнє; не бути обмеженим у своїх поглядах, діях і т. ін. Себе передусім .. мала (Ольга) на думці, коли говорила, що багато наших молодих колгоспників ще не навчились дивитись далі свого носа (Ірина Вільде). да́льше сво́го но́са не диви́тись. В політиці не годиться далеко заскакувати фантазією, та не годиться й дальше .. свого носа не дивитись! (М. Драгоманов).

диктува́ти свою́ во́лю кому. Нав’язувати кому-небудь свої погляди і змушувати його діяти відповідно до них. Голі степи за ним (червоним парламентером), ніяких укріплень, і все ж не Дьяконов йому, а він Дьяконову диктує тут волю свою і своїх військ (О. Гончар).

дійти́ (до) літ (свої́х). Стати дорослим, вирости. Як дійшла вона літ своїх, то я без клопоту хліб їла: вона й зробить усе, й догледить усього (Марко Вовчок); По інших сторонах то навіть підлітків по школах учать про те, .. які вони матимуть права і обов’язки, коли дійдуть до літ (Леся Українка).

добува́ти / добу́ти (свої́м) горбо́м що. Наживати що-небудь тяжкою працею. — Так то ж які землі? — перебив мене Пищимуха.— Рангові, а не ті, що кожен своїм горбом добував! (Панас Мирний).

добува́ти хліб (свій). Заробляти собі на прожиття важкою працею. — Я все думаю, що хліб майбутнього — не пшениця, а горіх. Коли людство це зрозуміє, кінчиться прокляття Адама — “в поті лиця добувати хліб свій” (О. Довженко).

доде́ржувати (дотри́мувати) / доде́ржати (дотри́мати) (свого́) сло́ва. Виконувати свої обіцянки, зобов’язання. Курс теоретичної фізики він (Максим) здав на “відмінно”, хоч Федір додержав свого слова і ганяв Максима, як говорили студенти, по спіралі (Н. Рибак); — Я свого слова дотримав. Наші хористи ждуть вас, Іване Івановичу (Ю. Збанацький).

дожива́ти / дожи́ти (свого́) ві́ку. Бути в похилому віці, закінчувати життєвий шлях. — Доживаєш (Андрію) віку? А де твої молоді літа, де твоя сила, покажи свою працю (М. Коцюбинський); — Смола кипить .. Старі корабельні майстри, що вже доживають свого віку, могли іноді побачити майбутнє корабля в тих смоляних бульках і хвилях (Ю. Яновський); Степан матрац розпотрошив і грубку в старій хатині, де теща віку доживала, по цеглині розібрав (В. Дрозд); Минув рік. Просить Тимоша стара мати: — Сину мій, сину! Одружись, мій голубе! .. Втіш мене старую, нехай я свого віку доживу в радості (Марко Вовчок). дожива́ти / дожи́ти вік. Вона глуха, столітня й тихо доживає вік (М. Хвильовий); — До живого обшмульгали шию всякі хомути,— він (Мефодій Кулик) вдарив себе по шиї! — На волі хочу вік дожити! (О. Гончар).

доказа́ти свого́. Зробити по-своєму, добитися здійснення своєї мети. Брюховецький доказав таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка (П. Куліш); Якось глянула (Хима) в чисту воду та й не пізнала самої себе..: “Чи се я? Де ж моя краса дівоча поділася?.. Нехай гине, аби я свого доказала” (Марко Вовчок); І вона (Христя) рішилася, як тільки Марина докаже свого, розказати про дівку і вдівця (Панас Мирний).

доклада́ти / докла́сти (свої́х) рук до чого. 1. Старатися серйозно, багато працювати над чим-небудь. “.. Як звернеться (повернеться) додому (панич), та подивиться, що так всюди чисто та гарно, хай догадається: хто то до того своїх рук докладав!” — подумала вона (Христя) (Панас Мирний); Як сама не докладеш до всього рук, то нічого й не буде (І. Нечуй-Левицький); Коли б вона, Катерина, мала свій родючий ґрунт, то шанувала б його і пестила. Вона б доклала до нього своїх роботящих рук (С. Чорнобривець); // Брати участь у якій-небудь роботі, у створенні чогось. Не було в селі жодної людини, яка б не доклала своїх рук до тієї (електричної) станції (В. Кучер). докла́сти ру́ки. Він (Грицько) .. і в революцію не спав на печі, і в громадянську воював .. Та до всього руки доклав (Є. Гуцало). 2. Займатися чим-небудь. (Руфін:) .. Іди, руйнуй, що хочеш і як хочеш. Та не змушуй мене до того докладати рук — се п

доклада́ти / докла́сти свої́х слів. Втручатися в розмову, висловлюватися з приводу чого-небудь. — А ви, стара, таки і своїх слів докладіть, як часом Лукина носа вгору задере (І. Нечуй-Левицький).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

зако́пувати (зарива́ти) / закопа́ти (зари́ти) (у зе́млю) свій тала́нт. Занедбувати, не розвивати свої здібності. — Ви, батечку, свій талант закопуєте. Мости мостами, а талант — фізика. Облиште мости, ідіть на кафедру фізики (Н. Рибак); Артемовський виконував дуже добре ролі драматичні, і не раз йому говорили, що він зариває цей свій талант, мало приділяє уваги драматичним п’єсам (М. Рильський); Я певно свій талант не закопаю, Добром своїм рад другим я служить (І. Франко).

замани́ти в свої́ сі́ті кого. Зваблюючи чимось, змусити підкоритися, піддатися. Він (Борис) зовсім ясно почував відразу до тої кокетки і розпусниці, котра, очевидно, всіма способами старалась заманити його в свої сіті (І. Франко).

записа́ти на свій раху́нок що. Вважати своїм здобутком, досягненням що-небудь. — Ось так, товаришу комісаре, можеш записати на свій рахунок перший похід,— обернувсь до мене Олександр Васильович (В. Логвиненко).

заплу́тувати / заплу́тати у (свої́) тене́та кого. Хитрощами, підступністю підпорядковувати кого-небудь своєму впливові, підкоряти своїй волі. — Так, так, сидите, значить, дівчатка. А ваша подружка вас завела сюди, заплутала в тенета, та й навіть забулася про своїх спільниць (Ю. Збанацький); — .. Без освіти років за двадцять-тридцять від вас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери-пани, все заплутають у свої тенета вчені та хитрі отці-єзуїти (З. Тулуб).

затяга́ти (затя́гувати) / затягти́ (затягну́ти) своє́ї (своє́). Настирливо повторювати те саме. — Так що ж ми будемо робити з цими... як їх? з мозаїками? — знову затяг своєї власник кабінету (П. Загребельний); Схаменіться, доки не пізно. Схаменіться, коли не бажаєте, щоб Баржак у петлю вас завів,— знову затягнув своє Хлопєшка. Ще вихід є! (О. Гончар).

зверну́ти (збі́гти) на свою́ (на ту ж, діал. на ту́ю ж) сте́жку. 1. Вертатися до попередніх роздумів, думок. — Чому се так, що пан має необмежені ґрунта (ґрунти), а мені не дав Бог і клаптика землі? — непомітно для себе звернув Семен на тую ж стежку (М. Коцюбинський). 2. Знову починати діяти в певному, властивому для себе напрямку. — От дурів-дурів (Чіпка), та таки й збіг на свою стежку!.. — Так казали люди (Панас Мирний).

зв’я́зувати / зв’яза́ти своє́ життя́ (себе́, свою́ до́лю) з ким. Вступати до шлюбу, одружуватися з ким-небудь. Чи кохала його, йдучи до шлюбу, зв’язуючи з ним своє життя, чи знала тоді це почуття? Мабуть, що ні (Г. Коцюба); Відтоді, як вона зв’язала себе з тим пияком, вигляд у неї стає дедалі згорьованіший, змучений (О. Гончар); Не вдалося (Уляні) колись з ним зв’язати своєї долі, то хоч зараз посидить коло нього (Д. Бедзик).

зла́зити з свого́ ко́ника. Залишати розмову на улюблену тему; не наполягати на чому-небудь (на своїх поглядах, переконаннях і т. ін.).— Е-е, ні! — не хотів злазити зі свого коника Донат Озерний.— Коли вже почали, то давайте й далі говорити відверто (Є. Гуцало).

зна́ти своє́ мі́сце. Поводитися, діяти згідно зі своїм становищем.— Вона (Катря) їй так розмалює нігтями писка, що довго в свою школу не покажеться. Хай знає своє місце (В. Кучер).

зно́ву за своє́. 1. Неодноразово повторюючи, наполягати на чому-небудь. — Піду я в найми! — Маланка підняла руки.— Вона знову за своє! (М. Коцюбинський). знов своє́ї. (Зет:) Заспівав би краще .. (Амфіон (презирливо махнувши рукою):) Знов своєї! (Леся Українка). 2. Продовжувати робити те саме, що й раніше. На той рік знову за своє; Пішов я з матір’ю просити (Т. Шевченко); Кличуть вчора до себе матушку Серафиму: “Ти, кажуть, знов за своє? ти знов проти мене бунтуєш сестер?” (М. Коцюбинський); До виступу свого він ставився якнайуважніше .. І як розвиднілося вже зовсім та погасили лампу, тільки повернувся й підсів до вікна і знов за своє (А. Головко).

зро́шувати / зроси́ти (свої́м) по́том зе́млю. Важко працювати, затрачувати чимало зусиль, праці, обробляючи землю. Виріс (Оленчук) на цій землі, зросив її своїм потом і вважає себе законним господарем цього краю (О. Гончар).

зро́шувати / зроси́ти (скропи́ти) (вла́сною (своє́ю)) кро́в’ю зе́млю (шлях). Бути пораненим або вбитим у боротьбі з ким-, чим-небудь. Хоч химерні були ті юнацькі мрії, а тепер двадцятишестирічному Максиму, котрий сьорбнув і лиха, і кривди, власною кров’ю зросив рідну землю, вони видалися звабними (Н. Рибак); Ми йшли по кинутих полях і вперто з боєм виступали, скропили кров’ю зимний шлях, але чужинця не благали (М. Упеник).

і кісто́к (свої́х) не позбира́ти. 1. Уживається як погроза і виражає побажання жорстоко розправитися з ким-небудь, вчинити помсту. — Зась, пани, до нашої землі! Зась, бо й кісток своїх не позбираєте! — підіймає (Гончар) кулака (М. Стельмах). й кісточо́к не позбира́ти. (Орина:) А як зловлять .. (Петро:) Хай ловлять, нас таких уже сотня в лісі є. Так зустрінемо, що й кісточок не позбирають (В. Собко). 2. Загинути. — Хіба ж оця яма від бомби врятує?.. Як торохне, то й кісток не позбираємо. Справжня домовина! (Д. Ткач). кісто́к не позбира́ти. Вже скоро фашисти не позбирають кісток! (К. Гордієнко).

іти́ / піти́ своє́ю доро́гою. Діяти самостійно, незалежно, не піддаючись чужому впливові. — Не хочу наслідувати своїх батьків, піду своєю дорогою (З журналу).

клопота́ти собі́ (свою́) го́лову чим. Думати про що-небудь, обтяжуючи себе. Чортзна-чим ти клопочеш свою голову, Карпе! (М. Коцюбинський); Марусяк, раз рішивши собі усю оту справу, більше не клопотав собі нею голови (Г. Хоткевич). клопота́ти свою́ голі́воньку. — А що ж ми завтра будемо їсти!.. “Боже мій, у такі літа та чим свою голівоньку він клопоче?!” — подумала вона (Панас Мирний).

лама́ти (пору́шувати) / злама́ти (полама́ти, пору́шити) (своє́) сло́во. Відмовлятися від раніше сказаного, відступатися від обіцяного; не виконувати обіцянки. Хто ламає слово, той віру ламає (М. Номис); — Воно, звісно, дурне діло заклад, але ж не ламати слова (М. Стельмах); Сахно не хотіла ні порушувати свого слова, ні рискувати (ризикувати) своєю персоною (Ю. Смолич); — Царю Латине неправдивий! Ти слово царськеє зламав (І. Котляревський); — Кажуть, що вже пообіцяв він видати свою дочку Інгігерду за норвезького короля Олафа Товстого. Але хай поламає своє слово, раз до нього засилає послів руський князь (П. Загребельний); Вона, Ївга, мусить порушити слово, яке дала подрузі (О. Донченко). не перелама́ти сло́ва. (Панас:) Я вже поблагословив, то слова не переламаю, бо то гріх! (М. Кропивницький); // кому і без додатка. Зраджувати. — Тримайся мене, Анно,.. я тобі також слова не зломлю (не зламаю)! Скоро пове

лі́зти не в своє́ ді́ло. Втручатися в що-небудь, не будучи компетентним або викликаючи чиєсь незадоволення. (Черепань (Лисенку):) Не лізь не в своє діло! На таких метких у нас теж вуздечка знайдеться (Ю. Мокрієв). лі́зти не в своє́. Той же чабанський гонор не дозволяв йому бути причепливим, лізти не в своє (О. Гончар).

лупи́ти (свої́) о́чі, фам. 1. на (рідше в) кого—що і без додатка. Пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Луплю очі на книжку: ..що воно за книжка! (С. Васильченко); І лупить Чіпка свої очі в темну темноту (Панас Мирний). лупи́ти ба́лухи, вульг. Вона (Варя) аж цвіте, коли на неї хтось з чоловіків балухи лупить (Я. Гримайло). 2. Марно витрачати час; байдикувати. лупи́ти баньки́, вульг. — А ви чого баньки тут лупите? — визвірився на стетерілих хлопців Дришпак (І. Головченко і О. Мусієнко).

ма́йстер своє́ї спра́ви (свого́ ді́ла). Людина, що досягла високої майстерності, досконалості в чому-небудь; кваліфікований фахівець, виконавець, прфесіонал і т. ін. Нести культуру в побут на високому професіональному рівні можуть лише майстри своєї справи (З журналу); Чудовий майстер своєї справи. Він досконало оволодів технікою, знав всі “секрети” виробництва (З газети); А секретар знову заговорив про батька, .. про те, який це був майстер свого діла (О. Гончар); На весіллях як танцюристи, так і музиканти були майстрами свого діла (Весілля).

ма́ти верх над ким — чим, рідше в чому. Бути головним у чомусь; керувати. Щоб на Крутогорі хтось верх мав над ними або хтось прогнав їх звідси,— та ви що, з кого смієтесь? (М. Ю. Тарновський). ма́ти свій верх. Невістка уміє цілковито задобрити воркотливу свекруху, бажаючи мати у всім і все свій верх у хаті (І. Франко).

ма́ти ру́ку, перев. де. Користуватися чиєюсь підтримкою, допомогою, протекцією і т. ін. (перев. впливової, знаної людини). (Дід:) Він скрізь руку має, а ми що? (І. Карпенко-Карий); В райцентрі він свій чоловік, руку має… (К. Гордієнко); Не такого вона роду, щоб її висл