РОЗУМОВИЙ

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ((до́брому) ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав (горобчик) та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж (мати) сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

чи при (не, в) (своє́му) ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. (Матушка гуменя:) Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); (Мальванов:) Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).