РОЗТУЛИТИ

(і) ро́та ((і) вуст) не розтули́ти. Промовчати, нічого не сказати. — А чому так? Чому хлопець вибирає (дівчину), га? — казала з запалом, наче я сперечався з нею, хоч я й рота не розтулив.— А чому дівчина не має права? (Є. Гуцало); І все в ній (Роксолані) кричали ці слова зневаги, але дружинонька не розтулила й вуст (О. Ільченко). ро́та розтули́ти. І не встиг Калинка рота розтулити, як наглядач спритним ударом упхнув його до камери (А. Дімаров).

не дава́ти / не да́ти і ро́та роззя́вити (розтули́ти) кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь можливості висловитися. — Як же мені розказувати, — сердито озвався дід,— коли не даєте й рота роззявить (О. Стороженко); Як тут говорити, коли не дають і рота розтулити (Укр.. присл..).

роззявля́ти (розкрива́ти) / роззя́вити (розкри́ти) рот (ро́та). 1. Починати говорити, висловлювати якесь бажання. Добре йому (дуці) у палатах під кришею (дахом) Вина-горілочку пить. ..Рота як слід він не вспіє роззявити,— Зараз готове усе (П. Грабовський). розтули́ти ро́та. Чубенко даром рота не розтулить, .. він зараз кричатиме про Донбас, про мету, про революцію (Ю. Яновський). 2. на кого і без додатка, грубо. Починати лаяти кого-небудь, кричати на когось. Іду я по ризі (землі) та шкутильгаю. А Солов’їха вже й рота роззявила: “Покарав тебе Господь! Бодай була й другу ногу зломила!” (І. Нечуй-Левицький). 3. Виявляти велике зацікавлення, захоплення чи здивування, слухаючи когось або розглядаючи щось. (Сторож:) Тож як почне розказувать, де він тільки не бував і чого він не видав, так тільки рота роззявиш (М. Кропивницький); У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не пропустити жодного