РОЗПУСТИТИ

випуска́ти (розпуска́ти) / ви́пустити (розпусти́ти) па́зурі (кі́гті), несхв. Виявляти ворожість, нетерпимість до кого-небудь або готовність дати відсіч комусь. Шляхтич випустив нарешті пазурі. Вівся з нами, мов колонізатор, мов плантатор (П. Загребельний); Її взяв острах: адже вона лишилася віч-на-віч з цим самотнім, дикуватим парубком. Смирний-смирний, а дивись і випустить пазурі (В. Речмедін); Люті звірі Прийшли в овніх шкурах І пазурі розпустили... (Т. Шевченко).

розпуска́ти / розпусти́ти го́лос, несхв. Не стримуючись, дуже голосно, на повну силу кричати, співати, лаятися і т. ін. Ще тюпаючи до погреба, вона завела пісню, а як опинилася в його темній самотині, то так розпустила свій голос — аж луна знялася (Панас Мирний); Ілько Панасович рукам волі не давав, але голос розпустив.. — Та я тебе, вишкребку… (А. Крижанівський).

розпуска́ти / розпусти́ти гу́би, зневажл. Не стримуватися в розмові, говорити багато неприємного. “Та цить, невістко, та не розпускай губи, Як бачиш коцюбу, то позбираєш зуби”. Я молоденька, уміла одвіт дати: “В коцюбі два кінці, будемо зуби міряти” (Укр.. пісні); Омелян думає: “Куди ж пак губи розпустив (Олексій): «Сякі-такі, христопродавці...»”,— думав, що в старости пролізе.., а воно люди з вухами (П. Панч).

розпуска́ти / розпусти́ти за ві́тром (по ві́тру) що. 1. Марно витрачати гроші, заробіток, спадщину і т. ін.; не бути ощадливим. Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив (Переклад М. Рильського). 2. Знищувати, не залишаючи сліду. Світ здається викінченим, як поема митця старого,— а буває часом, Коли хотілось би його зламати, Розвіяти, по вітру розпустить (М. Рильський).

розпуска́ти / розпусти́ти пі́р’я (хвіст), жарт. Пишатися, красуватися перед ким-небудь, намагаючись сподобатись комусь, привернути до себе увагу. Та де ж пак — пір’я розпустив, розкокошився (Ю. Шовкопляс).

розпуска́ти / розпусти́ти сли́ни (ню́ні, патьо́ки, рю́ми, рю́мси), зневажл. 1. Плакати. (Варка:) Ти чого слини розпустив, як баба Горпина, що пасе панських гиндичат! (І. Карпенко-Карий); (Василь:) Верни її, братіку! Покаюся, перед усім миром покаюся!.. (Митрохван:) Ач, розпустив слини! (М. Кропивницький); Він закрив долонями обличчя… — Знайшов де рюмсати. Ач, нюні розпустив! Виходь! (М. Понеділок); І знову розпустила (баба) патьоки і заголосила на всю хату (О. Стороженко); (Омелько:) Ти ще тут рюми розпустила… Геть! (М. Кропивницький); (Пані (до Ярини):) А ти чого тут рюмси розпустила? (С. Васильченко). 2. Переставати стримувати себе у вияві почуттів, настрою і т. ін. — ..Ти говориш: “слини розпустив”. Підожди, дай мені сказати! ..Другі мають щось десь, що і прийме їх, куди вони можуть прихилитися при лихій годині, де вони будуть почувати себе дома (В. Винниченко); Як Богданові хотілося обняти цю

розпуска́ти / розпусти́ти язика́, зневажл. 1. Не стримуватися у розмові; багато говорити. Онилька вже й не рада була, що з дурного розуму розпустила язика — все Явдосі розказала про діло (Грицько Григоренко); Зрозуміли одне — не розпускай язика навіть у камері (Ю. Збанацький); — Ну то й знай своє діло: сторожи, а не розпускай язика,— обізвалася Варка. — Декому дуже неприємно слухати ваші речі (Л. Яновська); — Ти от що, куме, розтягни рота і язика не розпускай.— Послав би я тебе, своячок, але боюся, що не повернешся (А. Крижанівський). 2. Говорити багато взагалі, ставати говірким. — Кума сіла проти мене та й розпустила язика. Та вже й вміє балакати! (І. Нечуй-Левицький); — Він (Аква) не знав, що я з вами .. знайомий, і розпустив язика. Бо хвалиться він, звичайно, полюбляє (В. Дрозд). розпусти́ти язички́. Ніхто (з дівчат) за голосом спочатку й не помітив, що він (учитель) уже давненько стоїть у дверях. А вони та

розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха (у́ха). 1. зі сл. слу́хати. Уважно, з цікавістю, з великим захопленням, забуваючи про все. Слухаю його, вуха розпустила: умів, умів мене Тарас заспокоювати (І. Муратов); Слухав той, слухав, розпустивши вуха, і відчував себе на десятому небі (І. Цюпа); (Храпко:) Дурепо! дурепо! Він каже, а ти віриш? Розставила вуха, слухаєш? (Панас Мирний). 2. Довірливо слухати. (Шельменко:) Потурайте, Мотрюсю,— не знаю, як вас по батюшці,— що ми, служиві, вам, будучи, говоримо! Тільки розпустіть вуха, то і забожимося, що і на вербі є груші (Г. Квітка-Основ’яненко). порозставля́ти ву́ха (про всіх або багатьох). Незабаром запал його вичерпався, хотілося плюнути на самого себе і на слухачів, що порозставляли вуха на його балаканину (М. Ю. Тарновський).

розпусти́ти ханьки́, грубо. Розбалакатися. Як розпустить свої ханьки, так і за день не переслухаєш (Словник Б. Грінченка).

тереве́ні пра́вити (рідше розво́дити, розпуска́ти і т. ін.) / розвести́ (розпусти́ти), зневажл. 1. Говорити дурниці, нісенітниці; базікати. Почав теревені правити і до людей скаржитись: — Ото, знаєте, Ратушнюк та оженився на Присяжнюк, та вже мені й не хочуть коритися (Нар. опов.); Причім тут зяб? — нахмурилася Марина: — А ні причім. Ніколи мені теревені правити (А. Крижанівський); Нестор дивився на неї поблажливими, спокійними очима, як на дитину, що городить теревені (Ірина Вільде); — Пішла! Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла! (Л. Глібов). 2. про що і без додатка. Розмовляти про щось незначне, дріб’язкове і т. ін., марнуючи час; займатися балаканиною. Їм (жінкам) хоч цілий день, зібравшись у кучу, теревені правити, а що мужики їх та діти без обіду, так то їм і дарма (Г. Квітка-Основ’яненко); Всі вони (художники) молоді, цілеспрямовані. Їм ніколи правити теревені чи вдаватися в якісь сантименти. Во