РОЗЛИВАТИ

ли́ти (пролива́ти) / проли́ти сльо́зи. 1. Плакати. — А що ж маю робити? Хіба сяду та буду сльози лити? — сказала байдужим тоном Онися (І. Нечуй-Левицький); Довелось на чужині Тілько (тільки) сльози лити (Т. Шевченко); (Анна:) Якби я кожен раз, відкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очі вилиняли досі! (Леся Українка); Марися сумувала, Мліла, сльози проливала (Л. Первомайський); Скільки сліз пролила (мати) потаємці ночами, коли Вутанька повернулася з Таврії ні дівчиною, ні вдовою (О. Гончар). сльо́зи гра́дом ллють з оче́й. Івась зціпив зуби; сльози з очей градом лили, він мовчав (Панас Мирний); // Бідувати, страждати і т. ін. Сиротою жити — сльози лити (Укр.. присл..). ли́ти слі́зки. Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють (Укр.. присл..). 2. чиї, які. Завдавати комусь страждань, горя. розлива́ти сльо́зи. Один у неволі скніє, а другий п’є, розливає сльози людські (Панас Мирн

пролива́ти / проли́ти кров. 1. за кого—що і без додатка. Гинути, вмирати або мужньо воювати, боротися, відстоюючи щось, захищаючи кого-, що-небудь. Не раз, Україно, в жорстокім бою Ти кров проливала священну свою (М. Рильський); Задумались одчайдушні козацькі голови. І зашуміли полковники. — За що гинули, проливали кров наші смільчаки? (Легенди..); Я боротись за правду готов, Рад за волю пролить свою кров (І. Франко). 2. кого, чию. Вбивати когось, воювати з кимсь. (Жірондист:) Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів (Леся Українка). розлива́ти кров. Ти знов благословиш розливати кров твого народу! Слухай, віддай мені моїх синів… (М. Коцюбинський).

хоч водо́ю розлива́й кого. Не можна спинити кого-небудь у сварці, бійці, суперечці і т. ін. Мовчки слухала Орина сварки батька та дочки. Зчинили бучу, хоч водою їх розливай (С. Чорнобривець); — Дід Інокенша з батьком Святе Письмо читають. Біда з ними. Читають, а тоді як заведуться, так хоч водою розливай (Григорій Тютюнник).