РОЗВІСИТИ

розві́шувати / розві́шати (розві́сити) ву́ха (у́ха). 1. перев. зі сл. слу́хати, ірон. З непідробною цікавістю, з великим захопленням (хоч розповідь, інформація не варта уваги). Іноді почне (Грицько) верзти таке, як той москаль, що вернувся в рідне село по білету. Хлопці слухають, уха розвішавши, роти пороззявлявши (Панас Мирний); Бабоньки, чого розвісили вуха, баламутство слухаючи? (М. Стельмах). 2. Виявляти великий інтерес до чогось. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок (І. Франко). 3. несхв. Заслухавшись, захопившись чиєюсь розповіддю, розмовою з ким-небудь, забувати про все інше. — І тобі отсе (оце), запорожцеві, отшельникові (самітникові) не сором признатись? — каже Шрам, бо й він, старий, розвішав уші, як поніс той свої баляндраси (П. Куліш); Кидає (Терентій) шапку на лаву і одразу ж ошпарює Уляну невилитою злобою: — А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? Чом і досі не бачу