ПХАТИ

встромля́ти (су́нути) / встроми́ти (всу́нути) (свого́) но́са ((сві́й) ніс) перев. у що, куди, несхв. Безцеремонно втручатися в що-небудь, переважно в те, що не стосується когось. Уляна таки сварилася з Василем, але за що — зась комусь носа встромляти! (В. Большак); На педагогіці, як святий на самогоні, розуміється (Петро Андрійович), а теж свого носа суне (Ю. Мушкетик); — І дихнути не годен, коли десь не так щось? І всюди встромиш свого довгого носа? (Є. Гуцало); — Куди жінка носа суне, та ще й не одна, то там уже не жди добра (М. Старицький). вти́снути свого́ но́са. А Солов’їха й свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (І. Нечуй-Левицький). пха́ти но́са. Намагаюсь пояснити Фатеєвій Марії те, куди ліпше було б не пхати носа (Є. Гуцало). су́нути свого́ но́са в чужі́ горшки́ (до чужо́го про́са, в чуже́ про́со, в чужи́й горо́д). — Я ж чужа в цьому селі... Може, й

кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти) в домови́ну (у моги́лу і т. ін.) кого. Ховати, хоронити (померлого). Жаль і батька, жаль і матір, І вірну дружину, Молодую, веселую, класти в домовину (Т. Шевченко); // Призводити кого-небудь до смерті. Голод та холод, та ще важкі хвороби безсердечно клали людей у могилу (Ю. Збанацький); — Коли ти .. ще покладеш мені дитя в нецьки, то я тебе в домовину вкладу! (М. Стельмах); — Приятелю мій, Кондрате Іванович! Роби, що знаєш, тільки не погуби мого дитяти! не положи мене живого у яму! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ти хочеш, щоб рана й тебе в гроб положила? — сердито сказав Потреба (І. Микитенко). пха́ти в домови́ну. Трагедія Харитини виникла на соціальному ґрунті. Ми бачимо невидиму руку Цокуля, яка пхає наймичку в домовину (Життя І. Карпенка-Карого).

со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти (свого́) но́са куди, у що. Самочинно втручатися в що-небудь (перев. у чужі справи). З сили-силенної порад і настанов (матері) Валентинові запам’яталася одна, мабуть, найголовніша; не совати носа куди не слід (О. Ільченко). со́вати но́са до на́шого про́са. — Потім, серденько,— зупинив дружину вчитель,— немає потреби Івану Семеновичу совати носа до нашого проса (Ю. Яновський).