ПУСКАТИ

(аж) сли́ну пуска́є / пу́стить. Хто-небудь має сильне бажання придбати щось, оволодіти чим-небудь і т. ін. Браконьєри з мосту аж слину пускають, що стільки під ними пропливає весняного живого добра, а вихапувати не маєш права (О. Гончар); Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (Україна сміється).

бу́льки пуска́ти / пусти́ти. 1. Тонути. — Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (М. Рильський); // Гинути. — Він (кіт) такий мій, як і твій! — відповів Павло.— Але твій уже бульки з моря пускає, а мій ще бігає… (В. Кучер). 2. Хто-небудь втрачає всі сили, надії, можливості; наближається чиєсь знищення, загибель, руйнація. Вже так довоювались (супротивники), що останні бульки пускають (М. Стельмах).

закида́ти (пуска́ти) / заки́нути (пусти́ти) гадю́чку на кого і без додатка. Натяками зачіпати, ображати кого-небудь. Се так на мене закидала (Одарка) гадючку, а я... наче мені невтямки (Марко Вовчок); Здається і дружить, а гадючку пустив (Укр.. присл..).

і на о́чі не пуска́ти / не пусти́ти кого. Не хотіти бачити когось, категорично відмовляючись спілкуватися з ким-небудь. Пішли — коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (А. Головко).

і на порі́г не пуска́ти / не пусти́ти кого. Забороняти кому-небудь приходити кудись, не хотіти бачити когось. — Я б і на поріг її (Марину) не пустив (Панас Мирний); — Колись нас сюди й на поріг не пустили б, а тепер тут, бачу, й закурити можна (О. Гончар).

ки́дати (пуска́ти, розкида́ти) / ки́нути (пусти́ти, розки́нути) на ві́тер, зі сл. гро́ші. Даремно, марно, необдумано витрачати. — Берегти треба кожну копійку, а ми тисячі карбованців на вітер кидаємо (З газети); (Герміона:) Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка); — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні (К. Гордієнко).

пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух і т. ін.) що. Не реагувати на те, що говорять. Петро пропускав повз вуха медоточиві слова. Йому огидний цей невисокий, з невеличким черевцем, білоголовий чоловік (Д. Бедзик); Смерть! .. Вона байдуже пропускала його (слово “смерть”) повз свій слух (Г. Коцюба); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух.., але всередині у нього все кипіло й варилося (Г. Хоткевич); Корях пропустив мимо вух вигук опонента, вів далі (Р. Іваничук); — Загоряєш, Петя? Шофер пропустив мимо уваги цей стертий вираз, відчинив гараж (М. Ю. Тарновський).

пуска́ти (лови́ти) / пусти́ти (злови́ти) пі́вня. Видавати фальшиві звуки під час співу чи декламації. Один соліст у хорі торгівців зірвався і пустив “півня” (М. Ю. Тарновський).

пуска́ти / пусти́ти бі́сики (ґе́дзики) (очи́ма (о́ком)) кому, на кого. Кокетувати, загравати з ким-небудь. А то сама (Тонька) присіла на колесі біля нього, бісики очима пускала (О. Гончар); Як стрінеться де-небудь з Мариною, то знай пуска їй бісики очима (Панас Мирний); Сиджу я під образами.. очима на Тетяну спідлоба ґедзики пускаю. А вона червоніє і не знає, чи сміятися, чи ніяковіти (М. Стельмах); // Привертаючи до себе увагу, поглядати на когось. Не виглядають у .. вікна вигодовані обличчя горничних, не пускають ґедзиків прохожим очима (Панас Мирний).

пуска́ти / пусти́ти в о́біг що. Віддавати для загального користування. Я взяв папку, і вона здалася мені такою важкою, наче там був не папір, а чавун. — Гаразд. А як на кафедрі дізнаються, що я пустив цю крамолу в обіг?.. Студентам же роти не зав’яжеш… (А. Дімаров).

пуска́ти / пусти́ти в о́чі дим (пилю́ку) кому. Вводити в оману кого-небудь. — Кому ви дим пускаєте в очі? Хіба в цьому — в благополучній загальній цифрі — і є всі найзаповітніші інтереси району? (І. Рябокляч); До чого ж ми обросли корою байдужості до рідного коріння, звикли видавати бажане за дійсне, пускати пилюку в очі! (З газети).

пуска́ти / пусти́ти в розхі́д (в розхо́д) кого. Розстрілювати, знищувати кого-небудь. — Не заривайся. А коли візьмеш (Жмеринку) — менше пускай в розхід (полонених). Це не завжди досягає мети (О. Довженко); — Будете чинити опір — пустимо в розход! (А. Шиян).

пуска́ти / пусти́ти в світ (в лю́ди). Публікувати, видавати. Іконописець вкладав у роботу всю свою душу, досвід, уміння і пускав у світ, не відаючи його (твору) майбутнього (З журналу); А вже ж коли пускати у люди “Повію”, то треба, щоб вона була не згірше тих перших двох частин, що вже побачили світа (Панас Мирний); — Франко ж казав, що се (повість “Жаль”) найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка).

пуска́ти / пусти́ти в старці́ кого. Доводити до зубожіння, злиднів. — Вороги хотять (хочуть) зіпхнути тебе з гетьманства, а нас усіх, твою рідню, твоїх дітей пустити в старці (М. Лазорський).

пуска́ти / пусти́ти в хід. Застосовувати, використовувати що-небудь. Протягом години мінометникам кілька разів доводилося пускати в хід гранати, іти врукопаш (О. Гончар); Кілька ударів ножем розпушили землю. Рубін вигорнув її на себе і знову пустив у хід ніж (І. Сенченко).

пуска́ти / пусти́ти ду́шу на поку́ту. Залишати кого-небудь живим; помилувати кого-небудь. (Ігнат:) Ой простіть мене, батечки!… Не буду! Простіть!… (Павло:) Чорт! (Ігнат:) Ой пустіть душу на покуту!.. (М. Костомаров).

пуска́ти / пусти́ти ґрунт з-під ніг, рідко. Переставати бути впевненим у собі, в своїх силах, позбуватися того, на чому тримається становище, світогляд і т. ін. Промінь згас над рідним краєм; А ми, скільки кожен зміг, У провалля себе пхаєм. Ґрунт пускаємо з-під ніг (П. Грабовський).

пуска́ти / пусти́ти з душе́ю кого. 1. Залишати живим кого-небудь; не вбивати, відпускати. (Пан Душечка:) Так і так, розказує, здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею (С. Васильченко). 2. Залишати кого-небудь без будь-яких засобів існування. — В рік волі, коли одним землю ланцюгами наділяли, а інших з душею на волю пускали, побував у нас один старий благочестивий батюшка (М. Стельмах).

пуска́ти / пусти́ти ману́ (в ві́чі). Обдурювати, змушувати вірити в що-небудь нереальне. — Ходімо разом,— гукають перші.— Куди? — Та до пана ж. Волі правити.— Ідіть, коли його (пана) самого вже правцем поставило,— хтось одказав. Душ з п’ять зареготало.— Та то ману тілько пускають. Знаємо ми,— твердили перші (Панас Мирний); — Привезли якогось свого слідувателя (слідчого) з Мойсинець і хочуть слідство наводити на те вбивство. Ману пускають (Іван Ле); напусти́ти ома́ну. — Та хтось зумисне покопирсав ломакою, щоб напустити на нас оману,— сказала Гризельда, придивляючись до слідів (І. Нечуй-Левицький).

пуска́ти / пусти́ти на ві́тер. 1. зі сл. гро́ші, майно́ і т. ін. Легковажно, марно витрачати. Як тільки свято — в нього (Більграйфа) повно гостей, оперету розігрують, як у Відні, де він, бувши молодим, гроші на вітер пускав (І. Муратов); — Це ж треба уже зовсім розуму позбутися, щоб узяти та власною рукою пустити на вітер усе своє добро, загорьоване довгою, тяжкою працею… (Д. Бузько); (Герміона:) Ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка). 2. зі сл. слова́. Обіцяти щось нереальне; даремно говорити про щось. Хлопець не любив пускати слова на вітер (З газети). 3. зі сл. сла́ва. Не берегти, не примножувати, не оцінювати належним чином. Ярославову славу на вітер пускає (Всеслав) (Панас Мирний).

пуска́ти / пусти́ти на во́лю Бо́жу кого. Не затримувати кого-небудь, відпускати. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю Божу (О. Гончар).

пуска́ти / пусти́ти на порі́г кого. Дозволяти приходити кому-небудь кудись. — Хіба що постоїш на порозі палацу, та йто чи то пустять на поріг (М. Лазорський).

пуска́ти / пусти́ти о́ко (по́гляд) перев. на кого—що. Задивлятися на кого-, що-небудь, кудись, виявляючи зацікавленість, інтерес. Робиш що, а очі.. пускаєш в далечінь тривожну (А. Головко); Він любощів співець. Овідій ніжний, він пускає погляди по обрію врозгін (Г. Кочур).

пуска́ти / пусти́ти по ко́лу (по кру́гу) що. 1. Частувати присутніх по черзі чим-небудь (перев. алкогольними напоями). Сілецьких, Варчиних родаків, привіз Стратон Дордюк, який одразу ж засадив гостей за стіл і пустив по колу першу чарку (З газети). 2. Робити надбанням громадськості, віддавати (наприклад, читати) що-небудь усім без винятку, вибору. Де гарантія, що переляканий студент не однесе його (рукопис) в деканат, замість того, щоб пустити читати по колу (А. Дімаров).

пуска́ти / пусти́ти по сві́ту (по ми́ру) кого. 1. перев. ким. Завдаючи кому-небудь страждань, горя, змушувати його ставати кимсь, вести певний спосіб життя (перев. про дівчат, жінок). А що тих бідних покриток Пустив по світу з байстрюками! Отже й нічого! — А жонатий І має двоє діточок, Як ангеляточок (Т. Шевченко); Ти мене знівечив, прогнав з своєї хати, з рідного краю, пустив по світу волоцюгою (І. Нечуй-Левицький). 2. Доводити до зубожіння, злиднів. (Молодиця:) Голова, бодай вона йому (чоловікові) луснула, як наробила мені отакого клопоту! Сам без вісті забіг, а мене з малими діточками по миру пускає (Панас Мирний); Йому байдуже, що .. і хазяйство пограбують, і старцями по світу пустять (Григорій Тютюнник).

пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (сльо́зи). 1. Плакати. Компаньйонка баронеси підпирала сидячого Швейка і також пускала сльози (Переклад С. Масляка); От хай хтось хоч найменше словечко похвали викаже на його (Потопальського) адресу, одразу ж, як віск, розтопиться його душа, і вже він готовий сльозу пустити, готовий цілувати того, хто сказав те добре слово (Ю. Збанацький). 2. Жалітися кому-небудь, викликаючи до себе співчуття. Та сльозу пустив Невмій: — Я не вмію працювати, Це говорить навіть тато (М. Стельмах); — Про що це тобі Яцуба там наливав? За дочку все? Мабуть, і сльозу пустив? (О. Гончар).

пуска́ти / пусти́ти тума́н (туману́) (у ві́чі) кому. Навмисне заплутувати, перебільшувати, перебріхувати що-небудь. Андрій знав, що вони лише ради нього пускають туману, до начальства ж вони про цей випадок не донесуть (І. Багряний);— Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро,— Що за охота тобі мене морочити? То заговоривши буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш); — Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (М. Стельмах). пе́рти тумана́ в о́чі. — Ну, не пріть же мені тумана в очі, а говоріть по правді,— сказав Густав (І. Франко).

пуска́ти / пусти́ти шпильки́ (шпи́льку, стрі́ли) кому і без додатка. Говорити щось дошкульне, неприємне або робити ущипливе зауваження кому-небудь. Інколи.. його просто ґедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим, пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (М. Коцюбинський); Тритузному тільки й лишається, що час від часу пускати.. стріли своїх сарказмів (О. Гончар); Христина пустила шпильку Бородавкіній. Бородавкіна втямила це. Її брови насупились, і між ними мигнули легенькі зморшки (І. Нечуй-Левицький); Їй так і кортіло пустить якусь чергову шпильку на адресу Лебедя (Я. Баш). підпусти́ти шпи́льки. Вона перемогла себе, щоб не підпустити шпильки о. Нестерові (І. Франко).

пуска́ти / пусти́ти я́су. Поширювати неправдоподібні відомості про кого-, що-небудь. Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці (О. Гончар).

пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак); Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко); Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей). 2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися. Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко); Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний). пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).

пусти́ти / пуска́ти в ді́ло (в рух). Застосувати, використати що-небудь. Марина .. казала: — Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле (борошно) в діло пустити! А тепер як літа діждемо, назад добрим вернемо (Панас Мирний); Слідчий пустив у діло свої кулаки… (І. Багряний); Андрій зразу пустив у рух свій винахід з галошами, й цей винахід .. миттю прищепився (І. Багряний).

пусти́ти / пуска́ти черво́ного пі́вня кому. Підпалити що-небудь, викликати пожежу з метою розплати, помсти. — Хай-но тільки зачепить (пан), ми йому покажемо, що таке Дике Поле та сіверські козаки! — Червоного півня пустимо (З. Тулуб); Я згадав наш вираз по селах — “пустити червоного півня”. Смуги страшенно були похожі на хвіст червоного півня, тільки вітром розкуйовджений (В. Винниченко); Сокало мотався по селах, пильнуючи, щоб не лишилося в полях і клаптика хліба неспаленого.. “Німців ждете? Для ворога запасаєтесь?!” — кричав, скаженіючи, .. і пускав червоного півня під стріхи гамазеїв та стаєнь (А. Дімаров).

пусти́ти (спусти́ти) / рідше пуска́ти (спуска́ти) ю́шку (кров, ма́зку) (з но́са) кому, рідко з кого. Дуже побити кого-небудь, звичайно до крові, ран, або вбити когось. “Насамперед треба йому пару разів затопити в пику,— думав поручик,— потім пущу йому юшку з носа, відірву вуха, а далі — побачимо” (Переклад С. Масляка); — Як тебе, Левку, скалічили.— Не плач.. Пустили пани з мене юшку, ну та ще будем з них робити м’ясо (М. Стельмах); — Що,— каже,— пожив по-людському, одмінив кров? От нехай пущу йому кров з носа, тоді побачу, яка вона в нього тепер (М. Коцюбинський); — Покиньмо кров врагам пускати. Пора нам відсіль уплітати,— Низ Евріалові сказав (І. Котляревський).