ПСУВАТИ

псува́ти / зіпсува́ти обі́дню кому і без додатка. Заважати, шкодити кому-небудь у якійсь справі. Тадей Станіславович торкнувся рукою плеча Левченка: — Зіпсував обідню старий донощик. І чарки по-людськи не допив (М. Стельмах).

псува́ти / попсува́ти (зіпсува́ти) кров кому. 1. зі сл. собі́. Нервувати, дратуватися. Всі ці причепки редактора я передбачив, але мені від того не легше і мушу псувати собі кров (М. Коцюбинський); (Кіттельгавс:) Щоб не псувати собі крові ще більше, то чи не доладніше було б, пане начальнику, попробувати якось миром влагодити? (Леся Українка); Там (у степах) нема хапливості. Там кожний знає, що скільки не хапайся, а все тобі буде небо, та степ, та могили. І тому чоловік собі їде, не псуючи крові хапливістю, і, нарешті, приїжджає туди, куди йому треба (В. Винниченко). 2. кому. Завдавати кому-небудь багато неприємностей, клопоту; примушувати нервувати, дратувати когось. Характером своїм свавільна Орина немало попсувала крові батькам (М. Стельмах); Був у нас в ті роки такий собі шашіль житомирський, клоп грушевий, скільки він мені крові зіпсував… та цур йому! (О. Гончар).

псува́ти (ша́рпати) не́рви. 1. кому, чиї і без додатка. Дратувати, непокоїти, виводити із спокійного, урівноваженого стану кого-небудь. Люба мамочко!.. Хоч літературна робота, каже він (п. Дерижанов), і псує нерви, та не настільки, як шарваркове життя в великому місті (Леся Українка). 2. зі сл. собі́. Хвилюватися, роздратовуватися, збуджуватися. Маму поцілуй за її поцілунок і попроси, щоб не застуджувалась та не псувала собі нервів (М. Коцюбинський); Чи варто псувати собі через нього нерви? (О. Донченко).