ПРОЧУХАН

дава́ти / да́ти прочуха́нки (прочуха́на) кому і без додатка. 1. Дуже лаяти кого-небудь. Дала мені мама доброї прочуханки й заборонила зовсім виходити з двору (І. Нечуй-Левицький). 2. Бити, суворо карати кого-небудь; громити, розправлятися з кимсь. — Така ж і мати її була — або плаче, або докоряє (батькові): нащо п’єш .. Давав їй він доброго прочухана, як під п’яну руку (Б. Грінченко). — Дали нам греки прочухана, І самого Енея-пана В три вирви вигнали відтіль (І. Котляревський); Із дворів виходили селяни і вдоволено кивали головами: — Бачили, бачили, якого ви (партизани) їм (ворогам) прочухана дали (П. Панч). 3. Гостро критикувати, сварити кого-небудь, виявляючи надмірну вимогливість. Перед начальником стояв не хто інший, як посильний з канцелярії, отой похмурий червоноармієць, якому щодня доводилось давати прочухана (Ю. Збанацький); Шольц саме увійшов до лейтенанта Боша — комендант викликав його, щоб
діста́ти / дістава́ти прочуха́на від кого і без додатка. Бути битим, покараним за якусь провину. Діставши прочухана від Гриценка, він крикнув йому: “Обшарпанець ти ..” (І. Сенченко); Отут і дістає він (школяр) такого прочухана, що весь у смугах додому іде (Ю. Мушкетик).