ПРОСТЯГТИ

ви́тягти (ви́тягнути, простягти́, простягну́ти, протягну́ти) / витяга́ти (витя́гувати, простяга́ти) но́ги, фам. Померти (про людину). Всі пішли, а його (Зарубу) покинули. Ще, чого доброго, колись отак і ноги витягне. Усі розійдуться, серце здушить спазма, почнеться знову приступ, і край (В. Кучер); Он у людей комори тріщать, стільки того добра понабирали, а ти, старий дурню, до жнив ноги витягнеш (А. Іщук); Занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько наш ноги простяг (М. Старицький); — Ген скільки дурних, що тягнуться, тягнуться, піт їм очі заливає, вони його злизують, а потім — бац — простягнув ноги, нічого вже йому не треба, все зосталось (Є. Гуцало); Подекуди вже й ноги витягують з голоду (Ю. Збанацький); // Здохнути (про тварину). Ґазда так узлостився, що вхопив кіл та тєкнув (ударив) ним свиню по голові, що вона покрутилася, повертілася та витягла ноги (Г. Хоткевич); Так в один з днів стало відомо, що кінь Якова Степановича

подава́ти (дава́ти, простяга́ти і под.) / пода́ти (да́ти, простягти́ і под.) (бра́тню (помічну́ і т. ін.)) ру́ку (допомо́ги) кому і без додатка. Підтримувати когось, допомагати кому-небудь у скрутний для нього час. Не знаєш ти (чехословацький вчений) мене, і я тебе не знаю, Та руку мій народ твоєму подавав (Д. Павличко); Тратять наші громади свої права, свої ґрунти, свої ліси і тратитимуть до останку, якщо ніхто не подасть їм помічної руки (І. Франко).

простяга́ти / простягти́ па́зурі до кого—чого, рідко на кого—що. Намагатися підкорити собі, своєму впливові кого-, що-небудь, завдаючи болю, страждань. — Сину, бачу, ти Знов сумніву гадюці піддаєшся! Знов пазурі на ум твій простяга Той темний дух! (І. Франко); Її чиста душа не могла примиритися з мерзотністю тіуна. До неї він простяг свої паскудні пазурі, хотів збезчестити (А. Хижняк).

простяга́ти / простягти́ (простягну́ти) ка́мінь кому. Бути нещадним, суворим у ставленні до кого-небудь; замість розуміння виявляти ворожість до когось. Не хліба, якого я просив у передмові, а камінь простягли мені, не пораду знайшов я у нього (М. С.), а суворий нещадний вирок (О. Довженко).

простяга́ти / простягти́ (простягну́ти) ру́ку (ру́ки) до чого, на що. 1. Намагатися заволодіти чим-небудь, захопити, привласнити щось. Хай би вже поміщицьку (землю) ділили (селяни), а то до хазяйської руку простягають (М. Стельмах); Зі сходу — татари, та й тут, із заходу, ворогів вистачить. Угорський король руки простягає. Не жити нам спокійно, Дмитрію (А. Хижняк); Рубали (люди) ліси, робили землянки, а земля була добра, багата. Потому пани і сюди стали руки простягати, хотіли і тут всім заволодіти (Легенди..). 2. Жебракувати, просити милостиню. — Знов старцювати?..— Ні, не буду, не хочу бачити того Гаврилка, що навчив мене руку простягати (М. Коцюбинський).