ПРОПАЩИЙ

іти́ / піти́ на пропа́ще. Діяти відчайдушно, не задумуючись про наслідки. (Кай Летіцій:) От сам ти (Руфін) бачиш — даремне проти цезарства змагатись. Чи друг йому, чи ні, — миритись мусиш, — ти ж не одважишся йти на пропаще, то краще йти на щирий мир, як я, та вже й служить республіці чим можеш (Леся Українка).

пропа́ща спра́ва; пропа́ще ді́ло. Що-небудь безнадійне, приречене на невдачу; даремна річ. — Да, Юхиме, діла! Якщо і такі вже, як Євмен, пішли від нас,— пропаща справа (А. Головко); — Теплов був, мамо, у вас?..— Був, щоб намовила тебе подати цариці просьбу про родовий гетьманат; казав, що так буде краще: бо цариця побоїться полковників, і то буде пропаща справа, а от коли ти подаси сам, тобі, мовляв, вона повірить, бо всі Розумовські її родичі, вірні підданці (М. Лазорський); — Їй же богу, я її не пускав! А вже де жінка вмішається, то й пропаще діло (І. Нечуй-Левицький).